Текст: Антон Семиженко, фото з mkkp.hu та фейсбуку партії.
Те, що гумор може істотно вплинути на політику, для українців не просто відомий факт – ми вже скоро рік як живемо з його наслідками. Справа не лише в тому, що теперішній президент України донедавна був професійним коміком: партія Володимира Зеленського здобула перемогу на парламентських виборах, використовуючи здебільшого гумористичні гасла.
На тлі цього в Украні часто згадуються інші випадки, коли владу в державі чи місті здобували професійні жартівники. Один із найвідоміших прикладів – Йон Ґнарр, який із 2010 по 2014 роки керував Рейкявіком, та його Найкраща партія. Коміком був італієць Беппе Ґрілло, а на торішніх парламентських виборах за його партію Рух 5 зірок проголосував кожен третій виборець. У Словенії Мар’ян Шарець колись жартував про політиків зі сцени, а зараз уже рік є другим за впливовістю політиком країни – прем’єр-міністром. Зрештою, на іншому кінці світу стався аналогічний до випадку Зеленського кар’єрний стрибок: у південноамериканській Ґватемалі вже три роки президентом є колишній комік і актор Джиммі Моралес. На виборах він отримав рекордні 67,4% голосів.
Про все це українські медіа повідомляли вже не раз. Але оминали увагою історію одного колективу з сусідньої з нами країни. Гумор там теж використовується із політичною метою, більше того – жартівники зареєстрували політичну партію, яка бере участь у виборах. Але не для того, щоб отримати побільше влади. Мета – гучніше жартувати на злободенні теми. І втілювати соціальні проекти. І жартувати знов.
РОЗВАГА ПІСЛЯ ПАР
Починається історія не з лідерських амбіцій, дискусій про ідеальне суспільство чи купівлі завалящої політичної партії – а із квартирного питання. Восени 2001-го молода студентка С’юзі Дада прибуває до міста Сегед на південному сході Угорщини. Там, у місцевому університеті, вона планує вивчати історію. В пошуках партнера для зйому житла випадково натрапляє на трохи старшого студента фікультету соціології Ґерґея Ковача. Який у вільний час захоплювався програмуванням, малюванням і дизайном. Їхня квартира швидко стає місцем збору активних і веселих сегедців.
Вони просто хотіли розважитись – і використовували для цього засоби стріт-арту. Наприклад, писали фарбою: «Продається!» на старих переповнених сміттєбаках. Розвішували містом оголошення про пошуки зниклої собаки, зображенням якої була далека чорна цятка. Були й графіті – хлопця, який, намагаючись написати найдовше угорське слово («megszentségteleníthetetlenségeskedéseitekért», «ваша довготривала поведінка не дозволяє нам вас осквернити»), на останніх літерах із жахом тікає. Чи тварини, яка кувалдою «добиває» занедбаний фасад будівлі. У 2005-му Ковач і Дада розвісили містом пародію на рекламу угорської залізниці. Слогани «Наші поїзди приїздять, коли хочуть» та «Наш принцип: у поїздах – не прибирати» залізничникам не сподобались, призвівши до судових позовів. І до слави.
Про креативну сегедську групу дізнались по всій країні. І стендап-комік Даніел Моґач запропонував активістам взяти участь у виборах: якраз на наступний рік планувались парламентські. Не заради перемоги, а щоб іронізувати над неповоротким і корумпованим угорським політичним класом. Чи, як висловився Ковач, «зробити вибори привабливішими для виборців та складнішими для політиків». Так 2006-го на стінах і стовпах великих угорських міст з’явились плакати із закликом голосувати за Іштвана Наґі. Персонаж був уявним: Іштван і Наґі – найпоширеніші в Угорщині чоловічі ім’я та прізвище відповідно, аналог нашого Миколи Мельника. Більше того, він був навіть не людиною. На угорських перехожих із плакатів дивився накреслений однією лінією собака з двома хвостами. Підпис запевняв: «Погляньте, який милий! Ну як він може щось украсти?».
Паралельно Ковач та друзі працювали над концептом політичної партії. Її так і назвали – Угорська партія двохвостого собаки, Magyar Kétfarkú Kutya Párt, MKKP. Чому так? Сподобалась американська приказка: «Щасливий, наче собака з двома хвостами». Такий пес може демонструвати радість удвічі переконливіше.
Партія, як і все інше, була радше перформенсом, мистецьким проектом. Але з амбітним планом дій, прописаним у маніфесті: забезпечити вічне життя, мир у всьому світі, один робочий день на тиждень, два заходи сонця на добу (різних відтінків), зменшити гравітацію, знизити податки й надати всім безкоштовне пиво. Перемогти на тих виборах МККP завадила лише відсутність офіційної реєстрації.
Із роками плани партії ставали амбітнішими. Станом на 2010-й MKKP розробила основи своєї соціальної політики: наприклад, збудувати під Сегедом гору, оскільки довколишня місцевість до нудьги рівнинна. Економічна програма включала в себе організацію експорту собак породи пулі до Ямайки. А екологічна – заміну зниклих видів тварин новими видами. Для покращення міжнародного іміджу Угорщини партія пропонувала відкрити ресторан угорської кухні на Марсі. От тільки обратись до парламенту ніяк не могла. «Назва партії може ввести виборця в оману», ішлось у судових рішеннях про відмову в реєстрації. «І взагалі, не складається враження, що ця група людей планує займатись політикою всерйоз».
Вони й справді не хотіли займатись політикою як чимось серйозним. Перший всеугорський з’їзд МККР у серпні 2013-го називався «Креативний табір і репетиція партійного хору». Але домогтись реєстрації було справою принципу. Зрештою, у 2014-му Конституційний суд країни виніс рішення на користь двохвостого собаки.
ДРАТІВЛИВИЙ ПРЕМʼЄР
Всі ці роки «партійна діяльність» не була основним заняттям ні для кого з названих учасників. Ковач став графічним дизайнером і переїхав до Будапешта. С’юзі Дада теж живе у столиці. МККР була для них яскравим хобі, яке давало можливість весело провести час і трохи змінити довколишній простір на краще. Наприклад, пишучи на стихійних міських смітниках чи залишених на вулицях потрощених автівках: «Автобусна зупинка від партії MKKP». Після цього комунальники магічно швидко прибирали і автівки, й сміття.
Але довкола цієї яскравої оази – Угорщина. В якій до 2014-го вже розвіявся флер надій, пов’язаних із падінням комуністичного режиму й ринковою економікою. Де кожен десятий – загалом один мільйон громадян – виїхав працювати закордон. Де досі тужили за часами багатої та втричі більшої за територією імперської Угорщини, які закінчились у 1920 році. Де міцнішала влада євроскептичного, проросійського прем’єра Віктора Орбана. Спочатку двохвостий собака лише ніжно лоскотав комплекси угорців, запропонувавши замість мрії про «Велику Угорщину» – ідею зменшення країни.
Наступного ж року трапилось щось, що зачепило песика всерйоз. 2015-го через війну в Сирії до Європи прибули сотні тисяч мігрантів. Хоч вони й минали територію Угорщини, прямуючи до Німеччини, Швеції, Франції (кількість тих, хто лишився в країні, вимірюється десятками), уряд Віктора Орбана використав ситуацію для згуртування населення країни перед нібито небезпекою. Одного ранку угорці виявили в своїх поштових скриньках лист від прем’єра. У ньому Орбан запевняв, що справжня мета численних мігрантів, які нібито використовують територію Угорщини для транзиту – забрати в місцевих достаток і робочі місця. Додавався запитальник із 12 пунктів, формулювання більшості з яких складно назвати неупередженими. Наприклад: «Чи погоджуєтесь ви з урядом, що угорські сім’ї та ще не народжені діти більше потребують допомоги, ніж мігранти?»
Невдовзі на вулицях міст країни з’явились білборди від уряду з пересторогами для мігрантів. «Якщо ви приходите до Угорщини, ви не можете забирати в угорців робочі місця!», було написано на синьому тлі. Або «Коли ви в Угорщині – маєте поважати угорську культуру», чи «В Угорщині ви маєте поважати закони Угорщини!». Все це обурило MKKP. «Виходить, що уряд витрачає народні гроші на кампанію, в якій підказує людям, кого ненавидіти, – обурювався Ковач. – Тут, в Угорщині, ми й так достатньо ненавидимо один одного».
Спільно з новинним блогом Vastagbőr (Товста шкіра) партія оголосила збір коштів для контрагітації. За 3 мільйони форинтів – 9 тисяч доларів – планували розмістити по країні 50 білбордів із повідомленнями, що висміювали б урядові. Заклик зачепив живий нерв: роздратовані поведінкою влади угорці надіслали організаторам 33 мільйони форинтів. Вистачило на 900 бордів – стільки ж, скільки замовив Орбан. Достатньо місця для гострих фраз. Наприклад, «Якщо ви прем’єр-міністр, то маєте дотримуватись законів Угорщини!», «Вітаємо мігрантів! Почувайтесь, як удома: ми всі вже у Лондоні».
«Вишенькою на торті» стали білборди у рідному селі прем’єр-міністра Фельшут. Село знамените на всю країну на лише як батьківщина лідера країни: 2014-го там звели сучасний футбольний стадіон на 3500 місць – при тому, що населення Фельшута заледве більше 1700 людей. Із грішми на стадіон не все чисто: попри те, що інвестиції йшли від приватних компаній, ці ж фірми згодом перемагали в багатомільйонних державних тендерах. Написи на бордах МККР були такі: «Скоро тут буде й космодром!» та «Залиш надію всяк, хто сюди входить».
Угорська партія двохвостого собаки не те щоб опозиційна. Їй складно закинути прихильність до лівих чи правих поглядів. Вона просто висміює все, що вважає дивним, намагаючись орієнтуватись, за словами засновників, на здоровий ґлузд. Так випадає, що часто дивні речі робить уряд Віктора Орбана. От йому й дістається. В Будапешті нерідко можна натрапити на графіті, де прем’єр, сидячи на іграштовому поїзді, веде країну в ілюзорне майбутнє. Чиї лапи стоять за цими малюнками, здогадатись нескладно.
Чи відчуває МККР якийсь тиск через те, що постійно кепкує із влади? «Атакувати нас – ніби вдарити ногою милого песика. Кому це сподобається? Ми маленькі, тож нас не чіпають», – кажуть у партії.
Маленькі, але активні. Наступного, 2016 року реклама від гумористів-політиків знову з’явилась на угорських вулицях. Приводом також стала антимігрантська кампанія уряду. Єврокомісія запровадила квоти, за якими кожна країна ЄС мала прийняти у себе певну кількість мігрантів. Скільки саме, ще не обговорювалось, але угорський уряд повстав проти самого принципу призначення квот. І влаштував у країні референдум, на якому громадяни мали б або погодитись із рішенням Брюсселю, або не приймати його. Сама влада закликала до другого варіанту – і на сотнях сітілайтів розмістила наочну агітацію. «Ви в курсі, що теракти в Парижі здійснили іммігранти?», апелював один із постерів до розстрілу редакції сатиричного тижневика Charlie Hebdo й теракту в театрі Bataclan. «Чи вам відомо, що лише з самої Лівії до Європи хочуть потрапити близько мільйона мігрантів?» «Чи знали ви, що з початку мігрантської кризи випадків сексуального насильства над жінками в Європі побільшало?»
МККР знов організувала збір коштів – і 4 тисячі людей надіслали Ковачу й друзям 111 тисяч доларів. І теж, як і вперше, це була контркампанія: за мотивами слогану й оформлення урядових повідомлень двохвостий собака намагався донести свої аргументи. Наприклад, такі:
Внизу кожного з цих плакатів – заклик: «Дурне питання – дурна відповідь. Проголосуй некоректно!» Так МККР закликала псувати бюлетені.
В підсумку зіпсованих бюлетенів було понад 6 відсотків. Але головне – в тому, що більшість угорців вирішили просто не голосувати, тож референдум не став легітимним. Це, втім, не завадило Орбану продовжити антимігрантську політику й навіть звести паркани на кордоні Угорщини з Сербією та Хорватією.
Партія Ковача й тут обіграла ситуацію. На гроші, які залишились після кампанії, друзі випустили фейковий номер газети Magyar Hirlap, головного владного рупора країни. Базою для концепту стала фраза прем’єра: «Угорщина має бути країною, в якій може статись не все». В редакції газети-клона припустили: а що хорошого могли би статись в Угорщині, а не стається? Й створили номер своєї мрії. Де писали, що суперечливе будівництво атомної станції вирішено зупинити. Що Віктор Орбан із дружиною й трьома дітьми заночував у наметі в таборі біженців біля хорватського кордону. «Ця ніч багато на що відкрила мені очі, – наводилась у статті його вигадана цитата. – Я зрозумів, що ці люди точно такі ж, як ми. Просто змушені були залишити країну, яку розривають релігійний конфлікт та беззмістовний терор».
Також видання повідомляло, що мерія Будапешта вирішила замість шосе уздовж Дунаю зробити пішохідну зону, а автошляхи перенести під землю. Що Туреччина виплатила репарації за 150-річну окупацію Угорщини в часи Оттоманської імперії (досі болюче питання для частини угорців). Із приємних дрібниць – виграшні номери лотереї за наступний тиждень і прогноз погоди, складений за побажаннями читачів. Десять тисяч примірників газети розхапали протягом кількох годин.
ЯКЩО ВЛАДА ХОЧЕ АБСУРДУ…
Поведінка угорської влади не змінювалась, Партія двохвостого собаки не заспокоювалась. 2017-й рік приніс урядову кампанію про те, що Брюссель утискає волелюбну Угорщину, та й взагалі винен у сотні гріхів? МККР цілковито погодилась, і навіть додала ще гріхів до списку. Ось вони:
2018-го партія балотувалась на парламентських виборах, і одним з її речників був Йожеф Тіхі-Рач. Головною його метою було поглузувати з легковажності виборців…
…із пафосу передвиборчих обіцянок…
…і з цензури. Найбільші телеканали Угорщини підконтрольні або уряду, або провладним багатіям. Державний же мовник Magyar Televizio взагалі за рівнем об’єктивності мало відрізняється від Першого національного під кінець правління Віктора Януковича чи Леоніда Кучми. Закон, утім, надає партіям 5 хвилин для телевізійної агітації. Ось як використав цей час Тіхі-Рач.
Попри змішані відгуки на таке використання прямого ефіру (мовляв, після першої хвилини можна було б перейти й до розмови людськими словами), Тіхі-Рач набув популярності й отримав десятки тисяч голосів. Яких, утім, для проходження в парламент забракло.
Результат Йожефа був найкращим серед усіх кандидатів Угорської партії двохвостої собаки, за пропорційною системою політсила теж ніколи не набирала більше двох відсотків голосів. Невже все це не більше за жарт, а стьоб – головний продукт MKKP? Ні.
ЯК МОЖНА ВИТРАТИТИ ПАРТІЙНИЙ БЮДЖЕТ
Практичну користь партія почала приносити ще задовго до того, як у неї з’явились гроші у вигляді пожертв. Подякувати цьому можна математичній теоремі під назвою «проблема чотирьох фарб» – І старим угорським тротуарам. Суть теореми така: вистачить чотирьох кольорів, щоб розфарбувати поділену на довільні сегменти площину так, щоб жоден сегмент, скажімо, зеленого кольору не сусідив із іншим зеленим. На практиці це виглядає так:
А зі старим, потрісканим тротуаром – ось так:
Розмальований тротуар, як запевняють у МККР, крім того, що значно краще виглядає, привертає посилену увагу комунальників. І вони оперативно ремонтують асфальт. Перевіряти правильність теореми на сусідньому потрісканому тротуарі партія закликає своїх прихильників. Тож розмальованих таким чином пішрхідних доріжок в Угорщині можна знайти чимало. Інша багаторічна активність партії – встановлення зупинок громадського транспорту там, де влада «забула» їх поставити.
Креслення зупинки можна завантажити на сайті партії. Двохвостий собака закликає покращувати міський простір усіх своїх прихильників.
Коли ж офіційно зареєстрована партія змогла брати участь у виборах, хоч кількості голосів і не вистачало, щоб потрапити до парламенту – їх було достатньо для отримання МККР державного фінансування на підтримку своєї діяльності. Торік це було 600 тисяч євро, цьогоріч – 200 тисяч. Це дало початок серйознішим проектам.
Ковач та друзі вирішили не витрачати гроші на офіси, зарплати чи агітаційну продукцію – а, як вони це назвали, потринькати їх. Будь-хто в Угорщині міг запропонувати, на що варто витратити отримані гроші – й спеціальна тендерна комісія вирішувала, втілювати ідею чи ні. Проекти були різноманітними: відновити дитсадок, облаштувати пересувний планетаріум, купити автівку для комік-трупи, яка їздила додому до смертельно хворих дітей, розважаючи їх, збудувати на міському подвір’ї громадську піч. І це лише трохи з того, що було втілено.
Чи змінює це кардинально життя всіх угорців? Ні. Але в МККР і не хочуть перетворюватись на серйозну політичну партію з глобальними політичними планами й людьми в ділових костюмах. «Найефективніші ми, коли спонукаємо людей сміятись, – каже Ґерґей Ковач. – Ми розділена нація, всередині угорського суспільства чимало конфліктів. Але, коли ми сміємось над чимось разом – це відкриває шляхи до вирішення проблеми».
Цікаво бути в курсі наших нових публікацій? Слідкуйте за нами в фейсбуці чи твітері.
Хочете більше якісних статей? Підтримайте нас!
Угорські інтелектуали порівнюють партію, а по суті, перформенс десятка учасників, зі свіжим вітром в угорськй політиці. Наприклад, історик Іштван Рев у коментарі для статті The Guardian назвав MKKP «обнадійливою спільнотою в дуже депресивній країні, яка втратила своє почуття гумору». Тоді як угорський політичний оглядач, який вирішив залишитись анонімним, у тій же статті висловився так: «У мене змішані відчуття. З одного боку, це партія-жарт. З іншого, із 2010-го року протести проти уряду Орбана в нас мляві. Але ці жартівники за кілька днів змогли зібрати 111 тисяч доларів на білборди? Я тримаю за них кулаки».
Ті ж численні угорці з сотні тисяч, які голосують за партію на виборах, давно утворили численний фан-клуб MKKP, висловлюючи свій захват у десятки різних способів: від випікання печива у вигляді двохвостої собаки до муралів про неї.
Партійна онлайн-крамниця теж мало схожа на типовий магазин політсили зі значками й наліпками. Товари в ній значно розширюють уявлення про те, на чому можна розмістити чотириколірний патерн, а що зробити у формі двохвостого собаки.
Окремої ж згадки вартий цей партійний товар.
Партійне лого у вигляді срібної сережки? Пес, якого купують і носять на собі? Схоже, в цих людей дійсно вийшло щось значне.
P.S. СУПУТНЯ ДОКУМЕНТАЦІЯ
Уривки з політичного маніфесту Угорської партії двохвостого собаки:
МККР – творча група, зацікавлена в політичних та соціальних проблемах, яка неодмінно переможе на виборах. Колись. У майбутньому.
Замість відповідати заявами на чиїсь слова чи вчинки ми прагнемо робити щось, що дає конкретний результат. Угорська політика сьогодні – про те, як одні політичні партії ненавидять інші політичні партії. Ми ж не хочемо бачити в нашій країні ще більше ненависті. Натомість прагнемо збільшити кількість активних та ефективних людей на понад 127%. Також ми хотіли б збільшити середній зріст на 35% та знизити рівень холестерину на 20%.
Ми намагаємось привернути увагу до проблем так, щоб люди замість депресувати через них, із них сміялись. Звичайно, ми могли б повторювати звичні й очевидні тези про охорону здоров’я чи проблеми в освіті – але крім додаткового смутку це нічого б не принесло. Тож ми залишаємо це іншим партіям. Натомість наша ціль – підштовхнути місцеву владу до вирішення локальних проблем. Дослідним шляхом виявлено: щойно ми починаємо братись за вирішення цих місцевих негараздів, відповідальні чиновники раптово виявляють, що це – їхні прямі обов’язки.
На жаль, інші партії поводяться інакше. Більшість своїх зусиль вони приділяють на комунікацію, комунікацію, та, інколи, комунікацію, по суті роблячи мало що вартого. Тому ми з ними не співпрацюємо.
Наша мета – ефективно застосовувати здоровий ґлузд. Наше гасло: «Єдина партія, що має сенс».
Вибране з передвиборчих програм МККР останніх років:
Угорщина може дати раду хвилі мігрантів досить легко, адже ніхто у принципі не рветься в нашу країну. Доки наші зарплати залишаються на мінімальному рівні, ми в порядку. Тому ми віримо, що замість будувати на кордоні паркани ми могли б просто поставити там кілька білбордів із цифрами середніх зарплат і рахунків за лікарські послуги. Якщо ж нам так хочеться щось збудувати – хай би це був обхід над Угорщиною:
Це дуже практично, оскільки обхід можна використовувати у двох напрямках. Якщо комусь остогидне патетична брехня гниючого Заходу – може цим же шляхом піти назад.
Кільце по центру пропонується для того, щоб подорожні побачили якомога більше нашої прекрасної країни, отримати уявлення про її чудові життя та традиції.
Еміграція угорців з країни, втім, значно складніша проблема. Але ми маємо рішення й для неї. Перший крок – через Європарламент домогтись зниження принизливо високих зарплат в інших країнах. У Великобританії – на 70%, у Німеччині на 65%, в Румунії на 3%. Другий крок – дозволити угорцям купувати цигарки за кордоном лише у спеціальних державних крамницях, яких буде лише шість на весь світ. Третій крок – програма «Візьми свою роботу з собою». Наприклад, посудомийники в ресторанах можуть мити тарілки лондонських ресторанів у себе в Угорщині, надсилаючи чисті поштовим переказом.
З еміграцією лікарів складніше, але ми знайшли рішення й тут. Просто кожен угорський лікар, який планує виїхати на роботу за кордон, має взяти із собою трьох пацієнтів.
Отримавши владу в Європі, ми запровадимо обов’язкову для всіх країн сієсту із 12:00 до 15:00.
Також ми зробимо національні свята кожної країни ЄС обов’язковими для відзначення в усіх інших країнах союзу. Так ми легко скоротимо кількість робочих днів у році до 30.
Понад усе цінуючи розумовий та моральний стан європейських дітей, ми щонайменше на 5 років заборонимо проведення пісенного конкурсу Євробачення. Протягом перехідного періоду пісні, що звучали на цьому конкурсі в минулому, можна буде послухати у спеціалізованих точках після надання потенційним слухачем всіх необхідних дозволів та рекомендаційних листів.
У рамках нашої програми захисту інституту сім’ї ми утворимо сімейні резервації, де за зеленими огорожами сім’ї нарешті зможуть жити в мирі й безпеці, не контактуючи з несімейними людьми. Подібні безпечні умови ми створимо і для несімейних. У перспективі буде створено резервації для високих та для низьких, для блакитнооких і карооких – і так далі. Наша кінцева мета – забезпечити кожного парканом, із якого можна сконструювати собі безпечну одиночну камеру.
Врешті-решт, отримавши повну владу, ми зможемо кожній людині гарантувати безкоштовне настання XXII сторіччя.
