Фонсека
У 1628-му король Британії Чарльз І подарував острів Фонсека графу Філіпу Монтгомерійському. Кілька експедицій, включно з проведеною англійськими пуританами в 1630 році, виявились безуспішними. Текст 1682 року «Відкриття Фонсеки» описує мешканців острова як амазонок вельського походження, що поклоняються Місяцю. В уже жартівливому оповіданні 1708 року «Подорож до нового острова Фонсека» ідеться, що його заселяють 16 тисяч британців та близько 70 тисяч рабів (такими ж на той час були кількість і пропорції населення Ямайки).
Перша згадка: карта світу Кебота 1544 року. Остання згадка: Королівський атлас Джонстона 1866 року.
Бермеха
Бермеха вперше з’являється на картах у 1530-х, острів описують як світлий чи червонуватий і з площею близько 80 квадратних кілометрів. Після XVI століття жодних підтверджених згадок про острів не було. Доки 1997-го США й Мексика не почали готувати угоду, яка розділила б територіальні води в Мексиканській затоці. Мексиканський уряд відправляє розвідувальний корабель, щоб просканувати територію, де могла бути Бермеха – й заявити про суверенні права на довколишні води. Марно, слідів острова не знайшлось.
Шість депутатів мексиканського сенату озвучують свої підозри: мовляв, острів знищила американське ЦРУ із метою панування над нафтовими й газовими родовищами в затоці. Невдовзі після вимоги продовжити розслідування, чи існував колись острів Бермеха, одного з сенаторів убивають. Злочинця досі не знайдено.
Перша згадка: 1539 рік, карта Алонсо де Санта Круза «Юкатан і сусідні острови». Остання згадка: Географічний атлас Мексиканської республіки 1921 року.
Острів Догерті
Капітан Догерті з англійського китобійного корабля «Джеймс Стюарт» виявив цей острів у 1841-му. За його описом, завдовшки острів у 5-7 миль і має пагорб на заході й засипану снігом низину по центру. Відкриття Догерті підтвердив капітан Кітс із корабля «Луїза» в 1859-му та капітан Стеннард із «Турсо» в 1891-му. Пропливаючи цією територією в рамках Антарктичної експедиції Шеклтона у 1908-1909 роках дослідники не виявляють ознак острова й вирішують, що Догерті, Кітса та Стеннарда ввели в оману туман чи айсберги. Тим не менше, 1913-го британський уряд продав ексклюзивне право норвезькому китобою Буллю видобувати на острові гуано та інші органічні добрива.
Перша згадка: 1892 рік, карта південної частини Тихого океану Британського адміральства. Остання згадка: 1910 рік, карта подорожі корабля «Німрод» Королівського географічного товариства.
У часи Великих географічних відкриттів, коли натхненні моряки різної міри досвідченості вишукували в морях та океанах нові континенти, племена, корисні копалини й спеції, не обходилось без помилок і казусів. Найвідоміший такий випадок – певно, те, як Колумб шукав Індію, а відкрив Америку, до самої смерті в це не вірячи. Деякі з дрібніших помилок жили століттями, вводячи в оману мандрівників, географів, королів. Контури континентів, довжини та оптимальні траєкторії шляхів – і, нарешті, острови. До появи сучасного флоту й сонарів, до польотів у космос і супутникових зображень Землі карти світу були повні фантомних острівців. Їх навіть продавали, через них билися й гинули, хоч предмету суперечки в реальності не існувало. У ХХ столітті всі ці острови та пов’язані з ними легенди стали частиною історії.
Доки не з’явився Ендрю Пеклер, німецький композитор. Він працює в жанрі електронної музики, створюючи за допомогою цифрових інструментів складні звукові ландшафти. «Чудовий момент для мене – коли створену мною композицію можна одночасно сприймати і як “живий” запис дикої природи, і як створений штучно, синтетичний конструкт», – запевняє він. Дізнавшись про фантомні острови, він почав придумувати, як міг би звучати світ кожного з них.
Тапробана
Вперше письмово згадує про острів давньогрецький дослідник Мегастен у 290-му році до нашої ери. У різні часи мешканців Тапробани описували як таких, що мають роздвоєні язики, можуть орієнтуватись за траєкторіями польоту птахів і виростили на острові гігантську ногу, в тіні якої ховаються від сонця. Давні джерела свідчать, що літо й зима стаються тут двічі на рік, що тут живуть слони, тигри й величезні черепахи, під панцирем якої можуть знайти прихисток цілі людські родини. Наприклад, сховатись від мурах-людожерів, які захищають підступи до гір із чистого золота.
Перша згадка: «Географія» Птолемея, близько 150-го року до нашої ери. Остання згадка: мапа Тапробани авторства Себастьяна Мюнстера, 1570-й рік.
Кенді та Лондонс
Разом із островами Черепаха й Гама, вони вперше й востаннє з’являються в мапі Індійського океану від британського Адміралтейства 1817 року.
Залучивши берлінського дизайнера Флавіо Ґортана й журналістку Ківі Менрат, Пеклер створив карту фантомних островів, доповнив їх історіями – і для кожного острова зробив окремий саундтрек. Кожен із 34 островів звучить по-своєму: якийсь повен пташиних криків, десь вистачає шурхоту тропічного лісу, десь гудуть вітри чи тихо потріскує постапокаліптична пустка. Хоч кожен острів особливий, сусідні мають чимало спільних звуків. Так географічна близькість відтворюється у подібності акустичній.
По факту, Пеклер створив музичний альбом, цілісний продукт. Треки якого можна послухати, мандруючи «уявним» світом.
Аврорські острови
У квітні 1502-го, керуючи португальською експедицією на південний край щойно відкритого Нового світу, Амеріґо Веспуччі вирушає з бразильського поселення Кабо Фріо. Пустельний вітер Сироко поніс його в суворі, прохолодні води півдня Атлантики. Невдовзі моряки побачили знайомі сузір’я, й після шторму запримітили нові землі. Кораблі Веспуччі пропливли вздовж берега нових островів близько сотні кілометрів. Мандрівник описує узбережжя як дике, скелясте, без гаваней та людей. Моряки вирішують не приставати до берега.
У наступні 250 років острова ніхто не бачив, доки в 1762-му іспанський торговий корабель Аврора помічає три острови у тій же зоні, яку колись описав Веспуччі. У XVIII та XIX століттях ці острови помічали ще кілька разів. Вони стали частиною сюжету роману Едґара По «Повість про пригоди Артура Ґордона Піма».
Перша згадка: 1808 рік, карта Британського адміралтейства №357. Остання згадка: карта світу Джона Лорі 1857 року.
Фрісланд
Фрісланд уперше згадано в листі орієнтовно 1390-го року. Його автор – венеційський навігатор Ніколас Зено, який розповідає, що зійшов із прокладеного курсу до Англії й пристав до заселеного острова на південь від Ісландії. Цього листа знайшов нащадок Ніколаса – Ніко, історик і картограф. 1558-го він публікує книжку й карту, в яких описує Фрісланд і околиці.
Пізніше острів ще не один раз помічали й зображали на мапах – і Меркатор, і Ортеліус. 1580-го про свої права на Фрісланд заявляє Британія.
Досі неясно, чи був Фрісланд вигадкою, чи його переплутали з Ісландією, Шетландськими чи Фарерськими островами. Або, можливо, це доказ того, що венеційські моряки досягли Америки раніше за Колумба.
Перша згадка: 1558 рік, карта Північної Атлантики Ніколо Зено. Остання згадка: 1693 рік, карта Північної Атлантики Вінчензо Коронеллі.
Фантомними островами та їхніми звуками можна помандрувати тут. Зверніть увагу на режим круїзу праворуч угорі: якщо ввімкнути його, вас самих переноситиме від острова до острова, від одного музичного ландшафту до іншого.
Текст: Антон Семиженко, зображення: andrewpekler.com/phantom-islands.
+ а також:
зверніть увагу на звукову карту світу (цього разу – абсолютно реального) в двох частинах, яку ми склали на основі колекції польових записів aporee.
