Долина ляльок

64-річна Аяно Цукімі живе в селі Нагоро в ценрі японського острова Шікоку. Там лишилось небагато людей, і в пам’ять про тих, хто помер чи виїхав, Цукімі робить ляльок у їхній подобі. Лишає їх у важливих для тих людей місцях. Зараз ці ляльки розкидано по всій долині, де знаходиться Нагоро.
Жінка заміжня, але її чоловік та донька живуть в Осаці. Вона ж разом із батьком живе в будинку своєї родини.

Транскрипт українською:

— Коли я роблю ляльок із мертвих людей, то думаю про час, коли вони були живими та здоровими. Ці ляльки — наче мої діти.
Коли я була малою, тут була дамба. Була велика компанія й тут жили сотні людей. А зараз тут живуть лише 37 чоловік, і в багато разів більше ляльок.
Може, прийде час, коли я переживу всіх людей у цьому селі.
Я повернулась сюди 11 років тому з Осаки. 10 років тому почала робити ляльок. Тут просто не було чим іншим зайнятись. Я посіяла насіння, та жодне не зійшло. Я подумала, що нам потрібні опудала, і зробила ляльку, яка виглядала, як мій батько. Зовсім не думала, що це перетвориться на таке.
Скільки я зробила ляльок?.. Мабуть, 350. Найскладніше — це вираз обличчя. Складно з губами. Трохи перетягнеш — і вони вже виглядають злими.
У мене дуже добре виходять бабусі. Я натягую нитки біля рота — і вони усміхаються.
У старій школі, яка закрилась два роки тому, було двоє учнів та один вчитель. Зараз я зробила учнів, учителів та директора.
Моя мати померла рано. Якби вона жила сьогодні — я брала б її з собою в різні місця. Зараз я думаю лише про ляльок. Люблю робити не дивних ляльок — а тих, які вливаються в довкіл. Я думала, що люди зацікавляться й будуть фотографувати, якщо я поставлю ляльок біля входу до нашої долини. Тому я розмістила їх у полі, наче вони там працюють, або чекають на автобус.
Думаю, не кожному подобаються мої ляльки, навіть якщо люди не кажуть цього прямо. Хтось може перелякатись, адже вони так схожі на живих.
Ляльки не живуть так довго, як люди. Щонайбільше три роки.
Я не думаю про смерть, але треба 90 хвилин, щоб дістатись звідси до нормального шпиталю. Тому, якщо щось станеться — я, певно, помру до того, як туди дістанусь.
У мене є лялька, зроблена з мене. Кожного дня вона дивиться на казанок і вогонь. Зараз вона спить. Я не думаю, що помирати — страшно. Напевно, я житиму вічно.