Гумор, фарба, два хвости. Як партія-жарт всерйоз змінює Угорщину

Текст: Антон Семиженко

Те, що гумор може перетворитись на політику, для для українців не просто відомий факт – ми вже майже рік живемо із його наслідками. Крім того, що теперішній президент України донедавна був професійним коміком, партія Володимира Зеленського здобула перемогу на парламентських виборах, використовуючи здебільшого гумористичні гасла.

На тлі цього в Украні часто згадуються інші випадки, коли владу в державі чи місті здобували професійні жартівники. Один із найвідоміших прикладів – Йон Ґнарр, мер ісландської столиці Рейк’явіка з 2010 по 2014 роки, а також його “Найкраща партія” (за цим лінком – документальна стрічка про Ґнарра і його політику із субтитрами англійською). Коміком був італієць Беппе Ґрілло, за чию партію “Рух 5 зірок” на торішніх виборах до парламенту проголосував кожен третій виборець. У Словенії Мар’ян Шарець колись жартував про політиків зі сцени, а зараз уже рік як сам є другим за впливовістю політиком країни – прем’єр-міністром. Зрештою, на іншому краю світу відбувся аналогічний до випадку Володимира Зеленського кар’єрний стрибок: у південноамериканській Ґватемалі вже три роки президентом є колишній комік і актор Джиммі Моралес. На виборах він отримав рекордні 67,4% голосів.

Про всі ці випадки українські медіа повідомляли вже не один десяток разів. Оминаючи увагою, втім, історію одного колективу з сусідньої з нами країни. Гумор там теж використовується із політичною метою, більше того – це зареєстрована політична партія, яка активно бере участь у виборах. Але не для того, щоб отримати побільше влади, а щоб гучніше звучала їхня сатира на злободенні теми. І щоб утілювати соціальні проекти. І жартувати знов.

"Sorry about our Prime Minister"
“Перепрошуємо за нашого прем’єр-міністра. Він намагається відволікти нас, щоб ми не бачили, як крадуться гроші”

Починається історія не з лідерських амбіцій, дискусій про ідеальне суспільство чи купівлі завалящої політичної партії – а із квартирного питання. Восени 2001-го молода студентка С’юзі Дада прибуває до міста Сегед на південному сході Угорщини. Там, у місцевому університеті, вона планує вивчати історію. В пошуках партнера для зйому житла випадково натрапляє на Ґерґея Ковача, студента, який одночасно вивчав соціологію й програмування. Їхня квартира швидко стає місцем збору активних і веселих сегедців.

Вони просто хотіли розважитись – і використовували для цього засоби стріт-арту. Наприклад, писали фарбою “Продається!”  на старих переповнених сміттєбаках. Розвішували містом оголошення про пошуки зниклої собаки, зображенням якої була далека чорна цятка. Були й графіті – хлопця, який, намагаючись написати найдовше угорське слово (“megszentségteleníthetetlenségeskedéseitekért”, “ваша довготривала поведінка не дозволяє нам вас осквернити”), на останніх літерах із жахом тікає. Чи тварини, яка кувалдою “добиває” занедбаний фасад будівлі. У 2005-му Ковач і Дада розвісили містом пародію на рекламу угорської залізниці. Слогани “Наші поїзди приїздять, коли хочуть” та “Наш принцип: у поїздах – не прибирати” залізничникам не сподобались, призвівши до судових позовів. І до слави.

Ґерґей Ковач. Таке фото він подав, балотуючись цьогоріч до Європарламенту. “Виборча комісія вимагає, щоб розмір фото не перевищував 200 пікселів. Чому так багато? Як щодо 50?”, – прокоментували в партії.

Про креативну сегедську групу дізнались по всій країні. І стендап-комік Даніел Могач запропонував активістам взяти участь у виборах: якраз на наступний рік планувались парламентські. Не заради перемоги, а щоб іронізувати над неповоротким і корумпованим угорським політичним класом. Чи, як висловився Ковач, “зробити вибори привабливішими для виборців та складнішими для політиків”. Так 2006-го на стінах і стовпах великих угорських міст з’явились плакати із закликом голосувати за Іштвана Наґі. Це був уявний персонаж (Іштван і Наґі – найпоширеніші в Угорщині чоловічі ім’я та прізвище відповідно, аналог нашого Миколи Мельника), і навіть не людина. На угорських перехожих із плакатів дивився накреслений однією лінією собака з двома хвостами. Підпис запевняв: “Погляньте, який він милий! Ну як такий може щось вкрасти?”

Паралельно Ковач та друзі працювали над концептом політичної партії. Її так і назвали – Партія угорського двохвостого собаки, Magyar Kétfarkú Kutya Párt, MKKP. Чому так? Сподобалась американська приказка: “Радісний, наче собака з двома хвостами”. Партія, як і все інше, була скоріше перформенсом, мистецьким проектом. Але з амбітним планом дій: забезпечити вічне життя, мир у всьому світі, один робочий день на тиждень, два заходи сонця на добу (різних відтінків), зменшити гравітацію, знизити податки й давати всім безкоштовне пиво. Перемогти на виборах МККP завадила лише відсутність офіційної реєстрації.

Вічне життя. Один робочий день на тиждень. Два заходи сонця на добу. Менша гравітація. Нижчі податки. Безкоштовне пиво для всіх

Із роками плани партії ставали все амбітнішими. Станом на 2010-й рік MKKP розробила основи своєї соціальної політики: наприклад, збудувати під Сегедом гору, оскільки довколишня місцевість до нудьги рівнинна. Економічна програма включала в себе організацію експорту собак породи пулі до Ямайки. А екологічна – заміну зниклих видів тварин новими видами. Задля покращення міжнародного іміджу Угорщини партія пропонувала відкрити ресторан угорської кухні на Марсі. От тільки обратись до парламенту ніяк не могла. “Назва партії може ввести виборця в оману”, ішлось у судових рішеннях про відмову реєстрації. “І взагалі, не складається враження, що ця група людей планує займатись політикою всерйоз”.

Виведену в Угорщині породу вівчарок пулі вирізняють рясні пиродні дреди. Що не можуть не оцінити на батьківщині Боба Марлі, впевнені в МККР. / фото з Вікіпедії

Вони й справді не хотіли займатись політикою як чимось серйозним. Перший всеугорський з’їзд МККР у серпні 2013-го називався “Креативний табір і репетиція партійного хору”. Але домогтись реєстрації було справою принципу. Зрештою, у 2014-му Конституційний суд країни виніс рішення на користь “двохвостого собаки”.

Всі ці роки “партійна діяльність” не була основним заняттям ні для кого з названих учасників. Ковач став графічним дизайнером і переїхав до Будапешта. С’юзі Дада теж живе в столиці. МККР була для них яскравим хобі, яке давало можливість весело провести час і трохи змінити місто на краще. Наприклад, пишучи на стихійних міських смітниках чи залишених на вулицях потрощених автівках: “Автобусна зупинка від партії MKKP”. Після цього комунальники магічно швидко прибирали і автівки, й сміття. А якщо розмалювати старий, потрісканий тротуар відповідно до “теореми чотирьох кольорів” – він не лише починав класно виглядати, а й отримував, нарешті, увагу ремонтників.

Але довкола цієї яскравої оази – Угорщина. В якій до 2014-го вже розвіявся флер надій, пов’язаних із падінням комуністичного режиму й ринковою економікою. Де мільйон громадян виїхали працювати закордон. Де досі тужили за часами багатої та втричі більшої за територією імперської Угорщини, які закінчились у 1920-му. Де міцніла влада євроскептичного, проросійського прем’єра Віктора Орбана. Спочатку “двохвостий собака” лише ніжно лоскотав комплекси угорців, запропонувавши замість мрії про “Велику Угорщину” – ідею зменшення країни.

Маленька Угорщина
«Вас збивають з пантелику дурнуваті діалекти? Дістало годинами їхати у власній країні, щоб дістатись з одного її місця в інше? Не хочете тримати в голові стільки непотрібних назв райцентрів? Давайте від'єднаємо ці непотрібні прикордонні регіони! Обирайте меншу Угорщину!»
Угорщина дійсно втратила більшість територій. Із 1848 по 1920 роки, коли країна була у складі Австро-Угорської імперії, всі жовті ділянки теж належали їй.  / фото з reachtheworld.org

 

Наступного ж року трапилось щось, що зачепило “двохвостого собаку” всерйоз. 2015-го через війну в Сирії до Європи прибули сотні тисяч мігрантів. Хоч вони й минали територію Угорщини, прямуючи до Німеччини, Швеції, Франції (кількість тих, хто лишився в країні, вимірюється десятками), уряд Віктора Орбана використав ситуацію для згуртування населення країни перед нібито небезпекою. Одного ранку угорці виявили в своїх поштових скриньках лист від прем’єра. У ньому Орбан запевняв, що справжня мета численних мігрантів, які нібито використовують територію Угорщини для транзиту – забрати в угорців достаток і робочі місця. Додавався запитальник із 12 пунктів, формулювання більшості з яких складно назвати неупередженими. Наприклад: “Чи погоджуєтесь ви з урядом, що угорські сім’ї та ще не народжені діти більше потребують допомоги, ніж мігранти?”

Невдовзі на вулицях міст країни з’явились білборди від уряду з пересторогами для мігрантів. “Якщо ви приходите до Угорщини, ви не можете забирати в угорців робочі місця!”, було написано на них. Або “Коли ви в Угорщині – маєте поважати угорську культуру”, чи “В Угорщині ви маєте поважати закони Угорщини!”. Все це обурило MKKP. “Виходить, що уряд витрачає народні гроші на кампанію, в якій опосередковано каже людям, кого ненавидяти, – обурювався Ковач. – Тут, в Угорщині, ми й так достатньо ненавидимо один одного”.

Спільно з новинним блогом Vastagbőr (Товста шкіра) партія оголосила збір коштів для контрагітації. За 3 мільйони форинтів – 9 тисяч доларів – планували розмістити по країні 50 білбордів із повідомленнями, що висміювали б урядові. Заклик зачепив живий нерв: роздратовані урядовою політикою угорці надіслали організаторам 33 мільйони форинтів. Цього з лишком вистачило на 900 бордів – стільки ж, скільки замовив Орбан. Достатньо для гострих фраз. Наприклад, “Якщо ви прем’єр-міністр, то маєте дотримуватись законів Угорщини!”, “Вітаємо мігрантів! Почувайтесь, як удома: ми всі вже у Лондоні”.

Обіграли й нещодавнє рішення угорської влади зачиняти в неділю всі супермаркети й спеціалізовані крамниці.

“Вишенькою на торті” стали білборди у рідному селі прем’єр-міністра Фельшут. Село знамените на всю країну на лише цим: 2014-го там звели сучасний футбольний стадіон на 3500 місць – при тому, що в селі живуть заледве більше 1700 людей. Будівництво контраверсійне: попри те, що інвестиції йшли від приватних компаній, вони ж перемагали в багатомільйонних державних тендерах. Написи на бордах були такі: “Невдовзі чекайте на відкриття космодрому” та “Залиш надію всяк, хто сюди входить”.

Партія мадярського двохвостого собаки не те щоб опозиційна, їй складно закинути прихильність до лівих чи правих поглядів. Вона просто висміює все, що вважає дивним, намагаючись орієнтуватись, за словами засновників, на здоровий ґлузд. Так випадає, що часто дивні речі робить уряд Віктора Орбана. От йому й дістається. В Будапешті нерідко можна натрапити на графіті, де прем’єр, сидячи на іграштовому поїзді, веде країну в ілюзорне майбутнє. Чиї лапи стоть за цими графіті, здогадатись нескладно.

Керманич Орбан.
Є й інша версія – Орбан-пілот. Також зліва – інша приємна для політика фраза: “Все, чого я хочу на Різдво – це нового прем’єр-міністра”

Чи відчуває МККР якийсь тиск через те, що постійно кепкує із влади? “Атакувати нас – це ніби вдарити ногою милого песика. Кому це сподобається? Ми маленькі, тому нас не чіпають”, – кажуть у партії.

Маленькі, але активні. Наступного, 2016 року реклама від гумористів-політиків знов з’явилась на угорських вулицях. Приводом також стала антимігрантська кампанія уряду. Єврокомісія запровадила квоти, за якими кожна країна ЄС мала прийняти у себе певну кількість мігрантів. Скільки саме, ще не обговорювалось: угорський уряд повстав проти самого принципу призначення квот. І влаштував у країні референдум, на якому громадяни мали б або погодитись із рішенням Брюсселю, чи не приймати його. Сама влада закликала до другого варіанту – і на сотнях сітілайтів розмістила наочну агітацію. “Ви в курсі, що теракти в Парижі здійснили іммігранти?”, апелював один із постерів до розстрілу редакції сатиричного тижневика Charlie Hebdo й теракту в театрі Bataclan. “Чи ви в курсі, що лише з самої Лівії до Європи хочуть потрапити близько мільйона мігрантів?” “Чи знали ви, що з початку мігрантської кризи випадків сексуального насильства над жінками в Європі побільшало?”

МККР знов організувала збір коштів – і 4 тисячі людей надіслали Ковачу й друзям 111 тисяч доларів. І теж, як і вперше, це була контркампанія: за мотивами слогану й оформлення урядових повідомлень “двохвостий собака” намагався донести свої аргументи. Наприклад, такі:

В курсі? Середній угорець за життя бачив більше НЛО, ніж іммігрантів.
В курсі? Більшість корупційних злочинів вчиняють політики.
Знали? У Сирії війна.
Чи знаєте ви, що один мільйон угорців емігрували до Європи?
В курсі? Якщо часто щось повторювати, воно здається правдою.
А ви знали? На Олімпійських іграх суперники угорських спортсменів – спортсмени з інших країн.
Ви знаєте? З початку міграції в Угорщині з'явилось більше синіх (тобто урядових) плакатів, ніж мігрантів.
В курсі? Москва будує в Угорщині атомну станцію.
Знаєте, що? Люди не дурні.

 

Внизу кожного з цих плакатів – заклик: “Дурне питання – дурна відповідь. Проголосуй некоректно!” Так МККР, по суті, закликала псувати бюлетені.

В підсумку зіпсованих бюлетенів було понад 6 відсотків. Але головне – в тому, що більшість угорців вирішили просто не голосувати. Так результат референдуму (а більшість проголосувала так, як хотів уряд) не став легітимним. Це, втім, не завадило Орбану продовжити антимігрантську політику й навіть звести паркани на кордоні Угорщини з Сербією та Хорватією. МККР навіть хотіли провести на кордоні fence-tival (обігруються “фестиваль” та “fence”, “паркан” англійською) із пікніками, музикою по обидва боки кордону, та волейболом через встановлену владою сітку. Урядовий 60-метрову “зону тиші” біля державного кордону завадив цим планам.

Але партія Ковача все одно обіграла ситуацію. На гроші, які залишились після кампанії, “двохвостий собака” випустив фейковий номер газети Magyar Hirlap, головного владного рупора країни. Базою для концепту стала фраза прем’єра: “Угорщина має бути країною, в якій може статись не все”. В редакції газети-клона припустили: що могло би статись в Угорщині? Й створили номер своєї мрії. У ньому повідомлялось, що суперечливе будівництво атомної станції вирішено зупинити. Що Віктор Орбан із дружиною й трьома дітьми заночував у наметі в таборі біженців біля хорватського кордону. “Ця ніч багато на що відкрила мені очі, – наводилась у статті його вигадана цитата. – Я визнав, що ці люди точно такі ж, як ми. Відмінність хіба що в тому, що вони змушені були залишити країну, яку розривають релігійний конфлікт та беззмістовний терор”.

Також видання повідомляло, що мерія Будапешта вирішила замість шосе уздовж Дунаю зробити пішохідну зону, а автошляхи перенести під землю. Що Туреччина виплатила репарації за 150-річну окупацію Угорщини в часи Оттоманської імперії. Що “понад чотири” людини вирішили повернутись додому із заробітків, натхненні широко розрекламованим (реальним) урядовим проектом. Із приємних дрібниць – виграшні номери лотереї за наступний тиждень і прогноз погоди, складений за побажаннями читачів. Десять тисяч примірників газети розхапали протягом кількох годин.

Поведінка угорської влади не змінювалась, Партія двохвостого собаки не заспокоювалась. 2017-й рік приніс урядову кампанію про те, що Брюсель утискає волелюбну Угорщину, та й взагалі винен у сотні гріхів? МККР цілковито погодилась, і навіть додала ще гріхів до списку. Ось вони:

Так, дійсно! Це Брюссель постійно хихотить і димить цигарками під вашим балконом.
Точно! Це Брюссель поставив прострочене молоко назад у холодильник.
Це таки Брюссель грюкає за стіною недільними ранками.
Це Брюссель вилив кавову гущу у вмивальник.
Справді! Це Брюссель зранку не вивіз сміття.
Дійсно ж! Це Брюссель згинає новий тюбик зубної пасти по центру.

2018-го партія балотувалась на парламентських виборах, і одним з її речників був Йожеф Тіхі-Рач. Головною метою якого було поглузувати з легковажності виборців…

“Легше ж обрати курку в парламент, ніж посудомийну машину собі на кухню”

…пафосу передвиборчих обіцянок…

“Куд-куди!”

… і цензури. Найбільші телеканали Угорщини підконтрольні або уряду, або провладним багатіям. Державний же мовник Magyar Televizio, взагалі, за рівнем об’єктивності мало відрізняється від Першого національного під кінець правління Віктора Януковича чи Леоніда Кучми. Закон, утім, надає партіям 5 хвилин для телевізійної агітації. Ось як використав цей час Тіхі-Рач.

Попри змішані відгуки на таку появу в ефірі (мовляв, після першої хвилини стало вже несмішно, можна було б перейти до розмови словами), Тіхі-Рач набув популярності й отримав десятки тисяч голосів. Яких, утім, для проходження в парламент забракло.

Результат Йожефа був найкращим серед усіх кандидатів Угорської партії двохвостої собаки, за пропорційною системою політсила теж ніколи не набирала більше двох відсотків голосів. Невже все це не більше за жарт, а стьоб – головний продукт MKKP? Ні.

Практичну користь партія почала приносити ще задовго до того, як у неї з’явились гроші у вигляді пожертв. Подякувати цьому можна математичній теоремі під назвою “проблема чотирьох фарб” – І старим угорським тротуарам. Суть теореми така: вистачить чотирьох кольорів, щоб розфарбувати поділену на довільні сегменти площину так, щоб жоден сегмент, скажімо, зеленого кольору не сусідив із іншим зеленим. На практиці це виглядає так:

Бачите: всі регіони, що сусідять, відмічено різними кольорами.

А зі старим, потрісканим тротуаром – ось так:

Можете пересвідчитись.
З радіальними випадками теж працює.
Ґерґей Ковач задоволений результатом роботи.

Розмальований тротуар, як запевняють у МККР, крім того, що значно краще виглядає, привертає посилену увагу комунальників. І вони оперативно ремонтують асфальт. Перевіряти правильність теореми на сусідньому потрісканому тротуарі партія закликає своїх прихильників. Тож розмальованих таким чином пішрхідних доріжок в Угорщині можна знайти чимало. Інша багаторічна активність партії – встановлення зупинок громадського транспорту там, де влада “забула” їх поставити.

Креслення зупинки можна завантажити на сайті партії. МККР закликає покращувати міський простір усіх своїх прихильників.

Коли ж офіційно зареєстрована партія змогла брати участь у виборах, то кількості голосів не вистачило, щоб потрапити до парламенту – але було достатньо для отримання державного фінансування на підтримку своєї діяльності. Торік це було 600 тисяч євро, цьогоріч – 200 тисяч.

Партійці вирішили не витрачати гроші на офіси, зарплати й агітаційну продукцію, а, як вони це назвали, потринькати їх. Будь-хто в Угорщині міг запропонувати свою ідею, на що витратити отримані гроші – й спеціальна тендерна комісія вирішувала, робити так чи ні. Проекти були найрізноманітніші: відновлення дитсадка, облаштування пересувного планетаріуму, купівля автівки для комік-трупи, яка їздила додому до смертельно хворих дітей, розважаючи їх, будівництво на міському подвір’ї громадської печі. І це лише кілька з тих проектів, які було втілено.

У МККР не хочуть перетворюватись а серйозну політичну партію, попри наявні можливості. “Найефективніші ми, коли спонукаємо людей сміятись, – каже Ґерґей Ковач. – Ми розділена нація, всередині нашого суспільства чимало конфліктів. Але, коли ми сміємось над чимось разом – це відкриває шляхи до вирішення проблеми”.

Угорські інтелектуали називають партію – по суті групу з десятка людей та кількох сотень “пасивістів” (словосполучення “партійні активісти” викликає у “двохвостого собаки” алергію) – ковтком свіжого повітря в угорськй політиці. Наприклад, історик Іштван Рев у коментарі для статті The Guardian назвав MKKP “обнадійливою спільнотою в дуже депресивній країні, яка втратила своє почуття гумору”. Тоді як угорський політичний оглядач, який вирішив залишитись анонімним, у тій же статті висловився так: “У мене змішані відчуття. З одного боку, це партія-жарт. З іншого, із 2010-го року протести проти уряду Орбана в нас мляві. Але ці жартівники за кілька днів зібрали 111 тисяч доларів на білборди? Я тримаю за них кулаки.”

Прості ж угорці давно утворили численний фан-клуб MKKP, висловлюючи свій захват у десятки різних способів: від випікання печива у вигляді двохвостої собаки до муралів про неї.

Обклеєна агітаційними плакатами МККР автівка.
Мурал на стіні готелю в місті Печ.
Актуалізований логотип Lacoste.
М'яких іграшок у вигляді двохвостої собаки не бракує.
Як і сніговиків.

Партійна онлайн-крамниця таке сприйняття партії, втім, тільки культивує. Десятки товарів розширюють уявлення про те, на чому можна розмістити чотириколірний патерн, а що зробити у формі двохвостого собаки.

Сумка з чотириколірним патерном.
Футболка з локалізованим аналогом Hello Kitty.
Форми для випікання тематичного печива.
Браслет із фірмовим патерном.
Рюкзак, прикрашений мандалою із двохвостим собакою.
Футболка із гей-френдлі псом.
Торба через плече.
Двохвостий собака у форматі сережки на носі.

Окремої ж згадки вартий цей партійний товар.

Пес. У вигляді срібної сережки. Яку купують і носять. Схоже, в цих людей дійсно вийшло щось значне.

Фото з mkkp.hu та www.facebook.com/justanotherwordpresspage.