50 років тому Джим Віттакер першим з американців піднявся на Еверест. У нього скінчились запаси кисню, але, ризикнувши, він усе-таки зробив це. Перед цим і пізніше він ризикував у морях, океанах, лісах і пустках. Зараз, у 85 років, йому є що сказати іншим.

Переклад українською:

— Природа— найкращий вчитель у світі. Якщо ви робите крок углиб – вчитесь речам, які інакше усвідомити не зможете. Наприклад, ви розумієте, що таке гравітація, коли падаєте з висоти вниз. Я думаю, що ризик— дуже важлива річ у житті. Більшість людей, яких я знаю – і вони справді хороші люди — брали на себе ризики. Мій друг Боббі Кенеді (Роберт Кеннеді, брат президента США Джона Кеннеді) у своїй книжці “Робити кращий світ” написав: “Не йди крізь життя недоторканим. Іди, знаючи, що далі будуть випробування, нещастя й кілька шрамів. І коли ти падаєш з вершини — то невелика біда, адже ти піднімаєшся з усвідомленням чогось нового”. У своїй книжці я написав: якщо ви не живете на межі — займаєте забагато простору. І сенс тут не в пошуку гострих відчуттів, а у випробуванні себе. Думаю, люди найбільше навчаються, коли виходять зі своєї зони комфорту. Ви маєте дістати шрам.
50 років тому — вже аж півстоліття — ми піднялись на Еверест, на найвищу точку планети. І пробули там два з половиною місяці, у так званій “зоні смерті”, де нічого не росте. Там просто нема кисню, який підтримує життя. І коли ми спускалися з гори вниз, у це насичене повітря — побачили зелений листочок, який пробивався із землі. Це була перша зелена річ, яку ми побачили за кілька місяців. Ми повернулись туди, де є життя, де ростуть живі речі — і були так сильно зворушені. Це було раптове усвідомлення: “Боже, яка ж магічна планета, на якій ми живемо”. Я настільки радий зробленому, і що живу тут і в цей час. І щоб мати дбало прожите життя, думаю, треба віддавати. Треба насолоджуватись планетою настільки, наскільки ти можеш. Дізнатись про себе якомога більше. І тоді, коли настане час виписуватися з цього готелю – знати, що зробив найкраще, що міг. Що ти був настільки добрий у чомусь, наскільки міг, і що ти посприяв тому, щоб ця планета жила довго. Щоб і твої діти, і їхні діти могли насолоджуватись цією магічною й чарівною планетою так само, як і ти.
Усе своє життя мене тягнуло надвір, до лісу, до гір, морського узбережжя й океану.  Тягнуло як свідоме бажання пізнати красу і розмаїття планети, так і несвідома потреба пізнати цей світ духовно. Він криється в диких місцях, у чистому повітрі, глухому лісі, в буремному океані й непередбачуваних хвилях, на сніжному хребті на вершині світу – там я знаходжу свій особистий храм, і знаю, що там я доречний. І бачу незмірність світу. На краю, коли ризикуєш усім, ти найбільше вчишся й найсильніше зростаєш.

Режисер фільму — Ерік Беккер.