Містечко з чотирма гіпермаркетами. Румунія, Сучава

О шостій ранку в центрі Чернівців іще майже нікого. Лише по вулиці Головній чутно стукіт коліщаток валізи. Це в напрямку центрального парку йде невисока жінка. Наздоганяю її: можливо, вона знає, де відходять автобуси на Сучаву?
Мені щастить. Жінка теж їде в румунське місто. Вона працює в місцевому університеті імені Штефана чел Маре, а той має проект із Чернівецьким університетом. Джина П’юка – так звати жінку – викладає українським студентам румунську. А зараз їде додому на вихідні.
– Я вже звикла жити на два міста, на дві країни, – каже вона. – З понеділка по четвер тут, із п’ятниці по неділю там. І так уже кілька років.
Питаю, чи сильна різниця між країнами. Ні, відповідає Джина. Хоча одразу ж уточнює: мова йде про Чернівці та околиці.
– У Вінниці чи у Львові багато інакшого, нового. Там легко відчути себе іноземкою. А тут – ціни трохи нижчі, архітектура трохи інакша. Але схожості більше. Усе-таки, і Чернівці й Сучава – Буковина, лишилось чимало схожостей.
Виходить, ми їдемо зі столиці Північної Буковини у столицю Південної. Регіон століттями існував, як один – і розділився 1940-го, коли північна Буковина відійшла Радянському Союзу. У південній Буковині досі чимало українців, є навіть генеральне консульство України.

Карту Буковини 1910 року досі можна знайти в румунських книгарнях.

В Румунію нас повезе старенький Ікарус. Джина, яка досконало знає і розклад маршруту, і його автопарк, каже, що це кращий варіант. 80-кілометрова поїздка обходиться у 200 гривень.
– Я вже майже всіх пасажирів знаю, – каже жінка. – Регулярно кордон перетинають досить мало людей. Хтось вчителює, як я. Хтось їде торгувати чи до родичів. Ну й туристи. І все.
Автобус їде неповний. За годину доїжджаємо до кордону, його минаємо досить швидко. За вікнами автобуса проходять кілька людей із великими пляшками горілки. Везуть на продаж у Румунію: там міцний алкоголь відчутно дорожчий.
Майже одразу за кордоном – містечко Серет. Зараз це тихе малопримітне 10-тисячний поселення, хоч і давнє: перші згадки припадають на 1334 рік. При цьому саме Серет був першою столицею Молдовського князівства. з 1365 по 1388 роки. Потім і до 1565 року столицею стала Сучава. В історії Молдови це одні з найважливіших міст, хоч теперішня молдовська держава їх і не включає. Та й в українській історії Сучава відзначилась: зокрема, тут народився просвітник Петро Могила та загинув син Богдана Хмельницького Тиміш.
Година вздовж ланів та невеликих лісків – і ми в Сучаві. На прощання Джина радить бути обережнішим, переходячи дорогу: румунські водії менш уважні та ввічливі за українських. У Чернівцях жінка як пішохід почувається безпечніше.
Хоч жінка й запевняла, що Сучава мало відрізняється від північної Буковини, я відмінності одразу відчув. Сучава – 90-тисячне некурортне містечко, яке тільки починає розвивати туристичну галузь. Довкола немає корисних копалин, та й взагалі східна Румунія бідніша за решту країни. При цьому торгівля у місті розвинута не гірше, ніж у Чернівцях: тут три торгові центри, Auchan. Metro, Praktiker, McDonald’s, KFC, Pizza Hut, десятки дрібних торгових точок, які лишились із комуністичних часів. Утім, розмах торгівлі не є чимось унікальним для Сучави, хоч і свідчить про платоспроможність. У Румунії взагалі чимало торгових центрів, у Бухаресті їхня щільність найвища з-поміж усіх європейських столиць (і будуються нові). “Румуни просто дуже люблять купувати, – відповідають на це місцеві. – Спрагли в часи дефіциту за Чаушеску”.
Що дійсно вражає в місті – це інфраструктура та зовнішній вигляд. Таке враження, ніби його щойно відремонтували.

Тротуари всіх центральних вулиць міста – в новій плитці. Кладка й сама плитка якісні, не видно ні сколів, ні дірок. Усі пішохідні переходи обладнано спусками для дитячих колясок та людей з обмеженими фізичними можливостями.

Більшість багатоповерхівок у місті зведено за часів Чаушеску. Будинки й досі непогано збереглись. Частину з них підфарбовано – виглядають, наче нові.

Утім, найбільше в Сучаві вражає історичний музей. Зовсім недавно відреставрований, він виглядає краще за чимало західноєвропейських.

Одразу в холі музею вказано: більшість коштів на ремонт прийшла з фондів ЄС. Те ж стосується й більшості оновлень: Сучава домоглась виділення коштів ЄС на впорядкування міста і вміло ними розпорядилась.
– Ми мало чим відрізнялись від пересічного провінційного румунського міста: будинки з облізлою фарбою, розбиті дороги й тротуари, – розповідають у мерії. – Але вступ до ЄС передбачає виділення коштів у рамках так званого “бюджету вирівнювання”. Щоб підтягнути якість життя до рівня багатших країн ЄС. На ці гроші й ремонтуються дороги, історичні будівлі і так далі.
Містяни відзначають, що Сучава стала виглядати краще. При цьому, все змінилось в останні роки – 2010-го центр Сучави мало відрізнявся від пересічного українського райцентру. Втім, незважаючи на зовнішню красу, жити в місті непросто.
– Ви знаєте, які тут зарплати? Маленькі, одні з найнижчих у Румунії, – емоційно каже пан Вітольд, один із сотень етнічних українців міста. Він півжиття пропрацював на місцевому машинобудівному заводі. Зараз на місці заводу – торговий центр, а чоловік, вже маючи пенсію, працює в маленькому приватному інженерному бюро. – Раніше ми виробляли, а тепер лише споживаємо. Причому те, що виробили різні міжнародні корпорації.
Пан Вітольд ностальгує за минулим. 30 років тому він працював, мав стабільну зарплату й відпустку на морі. Зараз для такого ж рівня життя треба докласти значно більше зусиль.
– Ви чимало разів почуєте, який поганий був Чаушеску, – каже він. – Але, повірте, в його часи Румунія була єдиним промисловим гігантом. Як зараз кажуть, він стільки побудував, що теперішні й пофарбувати цього не зможуть.
Про те, що місцевим живеться досить скрутно, свідчать оголошення на автостанції. Тут рекламують квитки до Італії та до “Лондри” – румунської назви Лондона. Лише сотня євро – й пасажир там. Очевидно, не як турист: Великобританія та Італія – головні напрямки трудової міграції румун.

У мерії міста погоджуються, що, дійсно, рівень зарплат залишає бажати кращого. Однак майбутнє міста бачать у туристичній сфері: розміщувати виробництво тут не дуже вигідно: є села, де люди працюватимуть за ще нижчі гроші. Кваліфіковані ж працівники житимуть у Сучаві, лише якщо вона буде комфортною для життя. Це ще один резон дбати про зовнішній вигляд міста.
Окрім музею, більше десяти мільйонів євро пішло на реставрацію сучавського княжого замку. Крім оновлення стін цитаделі, всередині розмістили чимало експонатів та інтерактивних елементів, аж до проекцій на стіни.

Поступово ця робота дає ефект. У хостелі разом зі мною опинились австралієць, кореянка та німець. Усі вони туристи, й Сучава стала однією з важливих точок їхнього маршруту. Німець Крістіан – взагалі тревел-блогер, заробляє на життя рекламою на власному блозі. У Сучаві він уперше, хоча в Румунії чоловік бував кілька разів, у тому числі в 90-х.
– Коли я був тут 10 років тому, то складалось враження, що потрапив у Східну Німеччину 80-х. Усе точно таке ж, тільки ще більш занепале. А тепер стає все цікавіше, – каже Кріс. – А взагалі Сучава – це яскравий приклад так званого Ryanair effect.
Суть цього ефекту – в приході авіаліній-лоукостерів. У Західній Європі сітка їхніх маршрутів уже дуже щільна, і, щоб збільшити кількість своїх пасажирів, компанії відкривають нові рейси в другорядних європейських містах. Усюди, де є пристойний аеропорт. Сучавський – недавно відремонтували.
– А далі вмикається ланцюгова реакція, – каже мандрівник. – Рекламуючи новий рейс, авіакомпанія розповідає в своїх бортових журналах та іншій рекламі про принади цих міст. Так про нові місця дізнаються потенційні туристи з усієї Європи. Квитки у лоукостерів дешеві, тому навіть для студента з Мальме чи Брюгге Сучава – доступна. А тут вони, навіть якщо ночують в хостелі, залишають гроші, підживлюють економіку. За ними їдуть туристи побагатше. Відкриваються нові заклади, місто розвивається. Цей процес зараз у розпалі в західнорумунському місті Клуж-Напока. Або ось я кілька тижнів тому був у сербському місті Ніш. Чув про нього? А це третє місто Сербії за кількістю населення. І там є, що подивитись. Завдяки новим авіарейсам європейці починають про це дізнаватись.

Текст: Антон Семиженко, фото автора і з сайту muzeulbucovinei.ro.


usaid

Серія матеріалів стала можливою завдяки проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю редакції “Далі буде” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.