Вчора на “Далі буде” був кліп, змонтований із десяти годин записів із подорожей Індією і стилізований під якість VHS-відеоплівки. Бо в такий спосіб в Індії досі часто дивляться кіно. А ще є інші способи. Наприклад, Салім Мухамед із Калькути вже 45 років заробляє на життя тим, що купує браковану плівку в кінотеатрів, зклеює з уривків цілу бобіну плівки, тоді вставляє її в саморобний “відеовізок” — і, заплативши символічну ціну й залізши під цупку тканину, діти з дорослими можуть подивитись кіно. Подивіться й ви.

Переклад українською:

00:25

Калькута, Індія.
— Я народився тут, в Індії. Зростав тут, і тут одружився. Мої діти тут народились. Усе тут. Я не пригадую свій рік народження, але знаю, що мені 55. У мене є дружина, четверо синів, двоє доньок, зять. І я працюю з кіновізком. Це дуже стара машина, їй вже сто років. Я працюю з нею з 1965-го, а зараз — 2006-й.
Кожен бачить багато різних фільмів, але ніхто не має змоги показати старі фільми. Тому я й підтримую цю справу. Твій батько, його тато — вони всі це бачили. І воно досі існує — так що зараз і ви можете це побачити. До мене з цією машиною працював мій батько. Він її отримав, коли у фільмах ще не використовували звук. А коли мій батько відійшов, я почав виходити з нею на вулиці сам. І дуже добре навчився її використовувати.
Я працюю шість днів на тиждень. Найкращий день — це неділя, адже в дітей та дорослих тоді вихідний, і в кінозалах тоді аншлаг. У нашому “кінозалі” — теж аншлаг.
Деякі райони більше полюбляють пісні, деяким подобаються хороші трейлери. Що в районі популярне — те ми й показуємо.

04:30

— Не має значення, діти це чи старші люди. Щойно вони бачать мій візок — довкола моєї машини завжди натовп. Батьки кажуть своїм дітям: “Ми дивились це, коли були малими, і тобі варто теж”.
Зараз є багато видів фільмів. Деякі соромно дивитись. Режисери й актори — не такі, якими були раніше. Дитиною я виходив разом із батьком і його проектором. Коли він помер, я засмутився і стурбувався: чи зможу я вижити з усіма цими компакт-дисками й відео?
Прямо тут я живу. Я відкрию це й покажу тобі. Ось — звукознімач та звуковий привід. Он — відеопривід. Це — провід, яким я передаю сигнал на аудіокарту. Це голівка. Тут оптика.
Спершу я зустрів оператора в театрі, тоді кіномеханіка — і дивився, як вони працюють. Я питав їх: “Бабу, що це?” “Це звук”, відповідав він. Або що це робить одне, а ось ця річ — інше. Там я вивчив різні назви для речей. Батько не казав мені цих назв. Я взяв прилади додому і вчився, додав до мого апарата звук, і став щасливим.
Ця може використовуватись у ліхтарику чи в автівці. Але в мене була ідея використати це як прожектор для плівки. Я використовую це спереду, а за звуковою коробкою треба ще одну лампу, так що я вкручую туди ще одну автолампу. Знову і знову ми їх міняємо. Лампи вистачає десь на день.
Лінзи, які вони використовують у кінотеатрах, набагато дорожчі й, певно, імпортні. А ця лінза — від збільшувального скла для читання. А ми зробили з неї лінзу, вставивши у це. Ті, що в кіно, набагато більші. Так що ми зробили свій об’єктив набагато коротшим, для двофутового завширшки зображення. І фільм можна побачити. Так що ідея викорстати цю лінзу для читання за дві рупії — я сам це придумав.
Спершу засуньте пластикову частину, тоді лінзу, а тоді інший пластик…
— Ти вигадав нову конструкцію? Зникни!

08:40

— Ось усі наші фільми. Це мій склад усіх фільмів, які я показую. Коли мені треба, десь кожні кілька днів, я приходжу сюди й дістаю новий. Там багато видів фільмів. Залежить від того, що мені треба в конкретний день. Я беру їх звідси. Всього у мене в домі біля півсотні фільмів. А дістаю я фільми так, як і завжди. Це уривки плівки, від яких відмовляються кінотеатри. Частини, які рвуться. Ті, які закінчують своє життя на підлозі. Хтось це збирає і продає таким людям, як я. Я навчився всьому від батька, коли був меншим. Той спосіб, в який він редагував. Він залишав деякі пісні з одного шматка, трохи діалогу з іншого, і трохи бійки. Сьогодні мої сини дивляться, як я редагую.
Серед шматків є хороші та погані. Якщо ми бачимо сцену, яка нам подобається — ми її вирізаємо. Тоді змішуємо все так, як хочемо, і виходить наша авторська плівка. У справжніх фільмах може бути сцена бійки тривалістю із півгодини, чи діалог на півгодини. А тоді пісня може грати й грати. А ми беремо трішки з усього — пісні, діалогу й бійки — і запаковуємо в короткий відрізок часу. Аудиторія щаслива: люди відчувають, що їм дають можливість подивитись усі три елементи без довгого чекання.
Я не працюю багато із сучасними фільмами. Із ними працює мій син. Модерний оператор для нових часів!

12:20

— Часом, коли люди бачать мене на вулиці, то питають: “Чому ти не виходиш так часто?”. Відповідаю: “А що я можу зробити? Я старішаю. Вже нема стільки сили штовхати візок”. Мої четверо молодших синів і старший усі ходили зі мною та бачили мене в роботі. Коли люди бачать мене з моїми синами, то розуміють, що це сини займаються тепер візком. Це заспокоює мене.

 

_