Болгарія: голоси. Культуролог

Як зараз усвідомлює себе болгарська творча молод? В якому стані місцеве громадянське суспільство? Як на гуманітарну політику впливає членство країни в ЄС? Про це й багато іншого розповідає болгарська культурологиня, професорка Національної академїі театрального та кінематографічного мистецтва Петя Колева. Жінка здобула кілька вищих освіт: вивчала англійську філологію та підприємництво в болгарських вузах, соціологію й політологію в Центральноєвропейському університеті (Будапешт) і теорію культури в академії Яна ван Ейка (Маастрихт). З того часу Колева взяла участь у десятках європейських культурних проектів, і вже більше 15 років керує бюро Intercultura consult, у рамках якого допомагає митцям знайти кошти, щоб утілити задуми й донести роботи до потрібної аудиторії.

Якою є типова траєкторія студента в Болгарії? Наскільки поширено виїжджати з країни?
— Залежить від спеціальності, але загалом очевидно, що молодь не хоче емігрувати. Або, якщо вже виїхали, прагнуть повернутись. Тільки проблема в тому, що Болгарія не може забезпечити достатній рівень життя добре освіченій молоді — ні в публічному, ні у приватному секторах. І після кількох років спроб закріпитись тут молоді люди, все-таки, їдуть західніше.

Через зарплати?
— Так. Заробляти на європейському рівні можна хіба що в Софії, яка, безперечно, є зростаючим містом.

Але загалом країна потрапила у звичну посткомуністичну пастку: ми опинились у сірій зоні між соціалізмом і капіталізмом. Старі правила не діють, а нові — досі нечіткі.

У підсумку приватизація пройшла дуже погано й величезні об’єкти відійшли дуже малій кількості людей. Ці підприємства, навіть якщо й прибуткові, серйоно покращують життя лише кільком особам. Які вважають себе політичним класом, хоча їхня політична влада ґрунтується лише на економічній власності. По суті, кілька родин формують усю болгарську політику: вирішують, кого висувати на вибори і яким буде процес голосування. Приміром, не так давно в нас відбулись президентські вибори. Дуже дивні: партіям дозволили висунути кандидатів у останній можливий день, тому презентувати й обговорювати програми вже не було часу. У в підсумку риторика зводилась до того, хто красивіший, а хто менш симпатичний.
Криза урядування відчутна по всій Європі. Я слідкую за президентськими виборами у Франції — і там палко сперечаються на предмет того, чи дійсно президент представляє інтереси простого народу. На жаль, політичний клас усе більше віддаляється від людей, інтереси яких він мав би представляти. В Болгарії ми до цього вже навіть звикли.
Такі теми хотілося б піднімати, але наші медіа є залежними. Офіційно вони вільні, але якщо проаналізувати зміст, можна зрозуміти, що інформація подається в інтересах певної політичної сили. Якісні журналістські розслідування тут побачиш рідко. Якщо ви, наприклад, зробите глибокий матеріал про поточні болгарські проблеми — навряд чи зможете опублікувати його на якомусь великому майданчику. Його власник зазвичай тісно пов’язаний з політичною елітою, тому зацікавлений у лояльності. У підсумку в нашому медіапросторі все менше аналітики й усе більше розваг. І навіть на державних телебаченні й радіо ніхто не пояснює, чому так.

А як щодо громадянського суспільства? Якщо такі речі відбуваються — значить, громадяни дозволяють їм відбутись.
— Демонстрації через політичні скандали в Болгарії відбуваються регулярно. Але їхній ефект мінімальний: влада спокійно продовжує поводитись, як звикла. І люди опускають руки, усуваються від процесу взагалі.

Тобто, більшість болгар пасивна?
— Скажу так: є чимало активної молоді. Є небайдужі люди різного віку у великих містах. Не стверджуватиму, що громадянське суспільство у Болгарії стає сильнішим. Але й так само не скажу, що воно занепадає. Скоріше, змінюються принципи його існування. Раніше кістяк болгарського громадянського суспільства становили фінансовані Заходом неурядові організації. Зараз ми теж їх маємо — наприклад, є впливові інституції, що досліджують суспільні настрої. Але паралельно з’являється все більше людей, які готові брати ініціативу на себе. Приміром, майже всі мої студенти започаткували якісь свої справи. Здебільшого це митці, й тепер вони усвідомлюють, що заснувати власну ініціативу відносно легко. Що можна мати свою компанію й контактувати з аудиторією напряму, без залучення когось іншого.

Питання, чи довго вони зможуть так існувати. Але це вже інша справа — головне, що люди вже готові ризикувати.

Також добре, що децентралізація в Болгарії реально відбувається. Сім найбільших міст мають власну культурну політику, відтак там інакші пріоритети, там по-різному розподіляють гроші. Це означає, що держава стає все більш дотичною до локального контексту. Це дуже добре й відбулось значною мірою через інтеграцію з ЄС. З іншого боку, інтеграція дозволила втілити велику кількість міждержавних проектів. Наприклад, у листопаді відбудеться Danube conference — конференція про культурні зв’язки країн, якими протікає Дунай. Ця конференція частково фінансується Євросоюзом. Одним з її підсумків може бути те, що виставка, створена, приміром, в Австрії, промандрує кількома містами в різних країнах. Це дасть нам змогу відчути себе краще пов’язаними. І кожен із тих, хто відвідає цю подію, сильніше відчує себе європейцем. Так що це також і про цінності.

Вид на стару частину Пловдива, другого за кількістю населення міста Болгарії. 2019-го Пловдив стане Європейською культурною столицею. За цією програмою, яка придумана й фінансується ЄС, щороку кілька європейських міст отримують можливість провести десятки культурних заходів, приваблюючи таким чином туристів. Цьогоріч європейськими культурними столицями є польський Вроцлав та іспанський Сан-Себастьян.

До речі, болгари стають толерантнішими, відкритими до світу?
— І так, і ні. З одного боку, з’являються все більше людей, які побачили інші суспільства. Вони значно краще усвідомлюють, що наші упередження й толерантність залежать від досвіду. Коли ти потрапляєш у ситуацію, в якій тебе сприймають лише залежно від особистих якостей — починаєш мислити інакше. З іншого боку, проблеми, які є в болгарському суспільстві, озвучуються й стають очевиднішими. І це добре, що їх не ховають під килимом. Але тепер маніпулювати цими проблемами почали політики. Наприклад, стало можливим заявляти, що мігранти нібито зруйнують нашу економіку й заберуть наші, “питомо болгарські” робочі місця. Та й про болгар так кажуть — у Великій Британії. Що раніше складно було уявити.

Болгарія отримала від ЄС чималу фінансову допомогу. Наскільки вона відчувається? Приміром, у румунських містах на ці гроші відреставровано чимало будівель, оновлено дороги, тротуари, пішохідні переходи й так далі. А от у Софії інфраструктура не сказати б що помітно оновилась.
— Ну чому, в місті активно будується метро, причому не лише в центрі, а й на околицях. Це величезна інвестиція, в першу чергу з європейських фондів. А так — є чималі питання щодо того, що стається з грішми, коли вони перетинають болгарський кордон. Тут ними розпоряджаються не міфічні єврочиновники: це роблять конкретні місцеві урядовці. І часто досить суперечливо. Наприклад, Болгарія є чемпіоном із того, скільки грошей використано на збереження об’єктів культурного надбання. Але так само в нас є дуже погані приклади розпоряджання цими грішми. Якщо порахувати втілені реставраційні проекти — цифра буде вражаюча. Але якщо полічити, скільки з них зроблено якісно — щоб дійсно зберегти пам’ятку, а не перетворити її на туристичну атракцію — то вийдете на істотно скромніші показники.

Більшість місцевих співрозмовників не випромінюють оптимізму. Чимало людей прямо кажуть, що хочуть виїхати за кордон, тому що ані зарплати, ні рівень освіти, ні якість держави тут не відповідають їхнім очікуванням від життя.
— Так, це є проблемою. Люди помандрували, вже здатні порівнювати. І, коли вони бачать місце, що виглядає краще — їм здається, що й жити там простіше. Звісно, коли приїжджаєш туди на постійне проживання — виявляється, що є й інші фактори впливу. Бути там іноземцем зовсім непросто — хоч і простіше, ніж було до вступу Болгарії в ЄС.

Люди кажуть, що Іспанія навіть за умов рецесії є кращим місцем для роботи, ніж Болгарія. І навіть про Грецію так кажуть.
— Можливо, вони праві. ЄС є великою перевагою, але він не розв’яже внутрішніх проблем країни. Болгарська економіка слабка, тому що держава — корумпована. І якщо уряд не хоче перестати бути корумпованим, він таким і лишиться.

Отже, Євросоюз — не запорука того, що держава стане якісною?

— Ні, він і не може тут діяти сам. Але ЄС допомагає в певних ділянках урядування, показує кращі підходи, надає інструменти для їх імплементації.

Наприклад, у реформі сфери органів юстиції Болгарія просто мусила щось робити через факт свого членства в союзі. Наше правосуддя й досі далеке від того, яким ми б хотіли його бачити — але, думаю, якби Болгарія не мала таких партнерів, то реформи не було би взагалі.

Текст: Антон Семиженко, фото з Facebook Петі Колевої.

[mailmunch-form id=”345596″]

usaid

Серія матеріалів стала можливою завдяки проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю редакції “Далі буде” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.