Фізик-теоретик Річард Фейнман запевняє, що науковці можуть побачити у світі ще більше краси, ніж прості люди.

У мене є друг-художник, і він інколи робить твердження, з якими я не дуже погоджуюсь. Він бере в руки квітку й каже: “Поглянь, яка вона гарна! Я, як художник, можу бачити її красу. А ти, як учений, розбираєш в уяві цю квітку на складові, й вона стає чимось безтолковим”. Він відвертий нахаба. “По-перше, – відповідаю я. – Ми настільки ж естетично розвинуті, як і ви. Але крім того, я бачу у квітці значно більше, ніж бачить художник. Це краса не лише в загальновідомому вимірі, а краса й у значно меншому вимірі. Я можу уявити собі клітини цієї квітки, процеси в них, різноманітні складні події, які самі по собі неймовірно красиві. Крім того, я бачу, як квітка використовує колір, щоб привернути увагу комах, які її запилять. І це цікаво. Це значить, що комахи можуть бачити колір. Звідси постає питання: чому ці кольори вважаються естетичними, привабливими? Постає купа запитань, через які наука лише додає квітці краси й таємничості. Лише додає. Я не розумію, як вона може щось відняти.”