Текст: Антон Семиженко
Швидкий перехід: Історія | Мігранти | Вино | Природа | Євроінтеграція

Влітку 2014-го японець Хіроші Хокудзіма приїхав до Молдови й попросив політичного притулку. У рідній країні 40-річному чоловіку стало незатишно: Японія надто технологізована, каже він. Скаржиться, що люди там уже більше спілкуються віртуально, ніж реально, що залежать від своїх гаджетів – а уряд, як результат, може дізнатись усю інформацію про будь-кого. Хіроші захотів повернутись в “аналогове” минуле й вирушив у Східну Європу.
Спершу він думав зупинитись в Україні. Але в нас почалась війна, атмосфера стала напруженою. Чоловік вирушив ще далі, в невідому йому раніше Молдову. І зрозумів, що потрапив у дитинство.
– Тут таке спокійне, традиційне, ніби первинне життя, – каже він, сидячи на розфарбованій ґумовій автомобільній покришці старенького, ще радянського дитячого майданчика. – Все дуже повільно, всі розслаблені – якраз, як я хотів. До високих технологій тут далеко. Шкода, що раніш я не знав про Молдову.
Більшість японців не знають про Молдову. Та й більшість у світі: маленьку, незаможну й миролюбну країну рідко згадують у новинах, туристи опиняються тут переважно проїздом. Країна настільки маловідома, що популярна настільна гра з майже тисячею питань про всі частини світу називається Where is Moldova?

Гра «Де Молдова?» з'явилась у Британії. Приводом став футбольний матч 1996 року між збірними цих країн – перший відбірковий на Кубок світу 1998 року, перший за участі Девіда Бекхема і перший для британців у невідомому доти східноєвропейському місті Кишиневі. Мільйони вболівальників не знали навіть, що таке Молдова – не кажучи про те, де вона. Матч закінчився втішно для британців: вони виграли із рахунком 3:0.

Гра «Де Молдова?» з’явилась у Британії. Приводом став футбольний матч 1996 року між збірними цих країн – перший відбірковий на Кубок світу 1998 року, перший за участі Девіда Бекхема й перший для британців у невідомому доти східноєвропейському місті Кишиневі. Мільйони вболівальників не знали навіть, що таке Молдова – не кажучи про те, де вона. Так фраза потрапила в ЗМІ й стала мемом.
Матч закінчився втішно для британців: вони виграли з рахунком 3:0.

Мало відомо про цю країну й нам, її найближчим сусідам. Чи знаєте ви, що в Кишиневі проходить один з найбільших на континенті фестивалей велосипедистів? Що на півночі країни – величезний підземний бункер, у який Радянський союз вклав мільйони рублів у останні свої роки, а на півночі столиці – одне з найбільших у світі кладовищ? Попри те, що українці є найчисленнішою національною меншиною Молдови, ми мало знаємо й про їхнє життя.
“Далі буде” спробує трохи виправити ситуацію. Ми побували в десятках місць і поговорили з сотнями людей, щоб описати побачену країну та спробувати знайти відповідь на два ключові питання. Перше – як молдовське суспільство змінюється від радянського до європейського? І друге: чому нам можна повчитися в Молдови? Від соціальних проектів до бізнесу, від дизайнерських рішень до екології – кожна спільнота має цікаві напрацювання. І ми знайшли чимало цікавих ноу-хау.
Але спершу – про те, що цікавого ми дізнались про Молдову, готуючись до поїздки.

ЯК ЦЯ КРАЇНА БІЛЯ НАС ОПИНИЛАСЬ,
зручно подивитись, гортаючи стислий історичний огляд.

Зараз Молдова – це країна з півтори середні українські області за площею й кількістю населення: 33,8 тисячі км² й 3,6 мільйона людей. Уздовж усю країну можна об’їхати автівкою за шість годин, упоперек – за дві-три, залежно від місця. Плацкартний залізничний квиток із Кишинева до крайньої північної станції – Окніци – коштує 96 лей, тобто близько 120 гривень. За 130 лей та 4 години часу з Кишинева можна дістатись історичної столиці Молдовського князівства, румунських Ясс. Рік тому між містами запушено аналог “Інтерсіті”.

У порівнянні
Відчути розміри Молдови простіше, якщо накласти контури країни на українську мапу. Виходить, що від півночі до півдня країни – як від Чернігова до Кременчуга. А найдовша відстань із заходу на схід менша, ніж від Лубен до Охтирки.
Регіони
Політики, соціологи й сам народ ділять Молдову на шість регіонів: загалом проросійські північ та південь, прозахідні центр і Кишинів, фактично самостійне Придністров'я та автономна Гагаузія. Два останні регіони є різко проросійськими.

Із кожної сотні сучасних молдован 61 – селяни, 25 живуть у Кишиневі, 52 – жінки, 76 – етнічні молдовани, 8 – українці, 6 росіян, 93 – православні, один атеїст. Десятеро зі ста щодня читають книжки, а от 48 за останні три місяці не прочитали жодної сторінки. 51 відсоток дорослих молдован є курцями, за кількістю викурених цигарок на людину на рік – 2479 – Молдова посідає третє місце в Європі після Сербії та Болгарії. 69 із сотні невдоволені рівнем свого життя, а кожного п’ятого у країні зараз не знайти: він перебуває на заробітках за кордоном. Чому так вийшло? Це тема для окремого розділу.

КРАЇНА БЕЗ БАТЬКІВ
Молдову називали садом Радянського союзу. Невелика квітуча республіка добре заробляла на вині й фруктах, в умовах планової економіки мала непогане постачання. До Тирасполя чи Кишинева часто їздили на закупи з сусідньої Одеси, особливо за дефіцитним текстилем.
Отримавши незалежність, деякі речі в Молдові стались раніш, ніж у нас. Вона першою провела декомунізацію: до кінця 90-х у містах і селах країни не лишилось Ленінів ні в граніті, ні в назвах вулиць. Туди першою прийшла війна – нетривала, але багато в чому подібна на донбаський конфлікт. Відповідно, раніше за нас Молдова посварилась із Росією. А та підняла ціни на газ – одномоментно, в 1992 році. У 30 разів.
Для ще радянської за структурою молдовської економіки це був колапс. Ускладнило ситуацію те, що майже вся промисловість країни лишилась у відокремленому Придністров’ї, а на сільському господарстві поряд із теж аграрними й значно більшими Україною та Румунією багато не заробиш. Так колись багаті колгоспи-“мільйонери” за рік-два перетворювались на руїни. Економічний спад у Молдові 90-х є світовим прецедентом: ніколи добробут країни за умов миру не падав так швидко.
У містах життя ще жевріло – а по селах, особливо в сім’ях з дітьми, лишався тільки один вибір: виїзд принаймні одного з батьків за кордон. Хто в Росію, хто в Італію, хто в Ізраїль – дані по кількості трудових мігрантів різняться, але ще в 90-ті це були сотні тисяч. Зараз – у рази більше.

Посилки з Італії в Молдову від батьків. Світлина з проекту німецької фотографині Андреа Діфенбах.

Посилки з Італії в Молдову від батьків. Світлина з проекту німецької фотографині Андреа Діфенбах.

Чому ситуація не виправилась? Країні й досі не вдалось відновити економіку. 2001-го валовий внутрішній продукт Молдови складав 46% від рівня 1991 року, а цьогоріч, за оцінками, він становитиме $17,7 млрд (в Україні торік був $341,5 млрд). У перерахунку на душу населення це 5 та 8 тисяч доларів відповідно. Колгоспні землі розпаювали й роздали людям – однак наділи вийшли маленькими, адже селян багато. Прибуток від здавання наділу в оренду прогодуватись не дає. Вартість життя тимчасом зростала: дорогий газ спричинив високі тарифи за комунальні послуги. З року в рік середні витрати в Молдові перевищують дохід. Наприклад, у 2015-му, за даними Національного бюро статистики, середній місячний дохід жителя Молдови склав 2006 лей – 2582 гривні. Витрати при цьому, за даними цього ж бюро, склали 2137 лей – 2750 грн. Єдиний легальний спосіб отримати забраклі для виживання 168 гривень – перекази з-за кордону від родичів.
Це загальний випадок, а бувають ситуації, коли при пенсії в 700 лей рахунок за комунпослуги сягає двох тисяч лей. Незаможні сім’ї можуть претендувати на матеріальну допомогу, однак донедавна підставою для її отримання була відсутність у господарстві родини телевізора чи холодильника. Якщо щось із цієї техніки є – вважалось, сім’я вже достатньо заможна, щоб обійтись без підтримки уряду.
Звичайно, названих сум вистачає лише на скромний набір необхідних продуктів. Для достойного життя, як підрахували в місцевій аналітичній службі Expert Grup, сім’ї з двох молодих людей треба заробляти не менше 18 тисяч лей. Місцева економіка, навіть Кишинів із середньою зарплатою в 4,5 тисячі лей, таких можливостей практично не надає.
Тому люди й виїжджають. За даними Національного інституту демографічних досліджень, у 2000-му молдовських заробітчан було не більше 139 тисяч осіб. 2013-го їх налічувалось уже більше 330 тисяч, при цьому більшість молдован назвуть в рази більшу цифру. Оскільки навіть у бідній за мірками ЄС східній Румунії зарплата утричі вища за молдовську.
Найчастіше за кордон їхали та їдуть батьки маленьких дітей – щоб мати змогу їх виростити. Виховувати малюків доводиться бабусям із дідусями. Батьки пересилають гроші й подарунки, однак самі часто не з’являються вдома роками. Бувають випадки, коли діти по 8-10 років не бачать батьків уживу – лише через скайп. Якщо бабусь-дідусів нема, такі діти живуть в інтернатах.


Знятий у травні американський документальний фільм про життя молдовських заробітчан.

Як результат, фахівці ООН фіксують у таких дітей психологічні й фізичні проблеми. “Їх рідше водять до лікарів, їм не допомагають робити домашні завдання, вони стають жертвами дискримінації з боку однокласників, – каже представниця ЮНІСЕФ у Молдові Нуне Мангасарян. – Так, цим дітям є, що їсти і в що вдягтись, однак у них нема батьківського піклування. Часто ті, кому батьки довіряють своїх дітей, не приділяють належної уваги їхній освіті. Обмежуються тим, що готують для них їжу й водять до школи”.
За підрахунками ЮНІСЕФ, кожна двадцята дитина в Молдові зростає без обох батьків. Кожна п’ята – без одного.
Крім дітей без батьківської уваги масова еміграція проявляється в багатьох інших аспектах молдовського життя – від подешевшання житла й спорожніння сел до відтоку мізків. Не пройшла безслідно ця проблема й у популярній культурі. У Молдові широко відомий відеокліп про еміграцію до пісні Blue passports популярного кілька років тому молдовського гурту FurioSnails. “Blue” тут – не лише “блакитний” від кольору молдовського паспорта – а й “сумний”, оскільки на той час поїхати кудись із цим паспортом було проблемно. Взяти участь у зйомках кліпу запросили молдован за кордоном. Відео з блакитними паспортами надійшли з усього світу.

Але дійсно знаковим відео стала зовсім недавня робота молдовського рок-гурту Carla’s Dreams – Unde (Там, де). Вона про повернення чоловіка на батьківщину. Під проливним дощем він допомагає замінити колесо в старих “Жигулях”. на витоптаному полі грає з дітьми у футбол – і щасливий, адже має змогу “бачити дорогі обличчя не лише на фотографіях”. Відео до пісні з’явилось онлайн лише три місяці тому – і його вже переглянули понад 14 мільйонів разів.

ВИНО – КРОВ МОЛДОВИ
Жодна країна у світі не залежить від експорту вина так сильно, як Молдова. 120 тисяч гектар її земель засаджено лозою. Щороку цей виноград дає 140 мільйонів літрів вина, й лише десята частина споживаються всередині країни.
Виноробство існувало на території Молдови здавна. Тут були навіть шато – замки-винарні. За Радянського союзу в Молдові виготовляли сотень назв вина, переважно це були солодкі столові сорти. Ось невелика підбірка етикеток радянських молдовських вин за матеріалами форуму сайту oldchisinau.com.

 

Із вином у Молдові пов’язано десятки традицій. Розповімо дві. Перша стосується криниць у селах. Раз на кілька років їх чистять, і по завершенні процесу лишають на дні пляшку вина. Вона дістається тому, хто спуститься на дно криниці, щоб почистити її, наступного разу.
Другий звичай пов’язаний із народженням у сім’ї дитини. Коли це стається, бочку вина (а домашнього вина в молдован ніколи не бракує) закопують у землю. І вона лежить там десятки років – скажімо, доки син або донька не візьмуть шлюб, чи в них народиться дитина. Зазвичай це 25-30 років. За цей час вино в бочці віддає частину вологи й стає густим, деколи навіть нагадує желе. На родинному святі його ріжуть на кубики – і їдять. П’янієш від такого вина дуже швидко, майже миттєво.
На півночі Молдови замість вина частіше закопують самогон. За роки в дубовій бочці він фактично перетворюється на коньяк.

Коли Молдова стала незалежною, левова частка експорту вина припадала на Росію – майже 85%. І, коли в середині 2000-х Російська федерація опанувала такий інструмент тиску, як економічне ембарго, у винній індустрії почались тяжкі часи. Перше ембарго Росія запровадила 2006 року, після того, як керівництво Молдови в останній момент відмовилось погоджуватись на так званий “план Козака” з реінтеграції Придністров’я у склад республіки. Він був аналогічний нинішнім пропозиціям ввести нинішніх керівників “ДЛНР” до складу вищого керівництва України. У Молдові розуміли, що цей план означає відчутне зростання проросійського впливу на політику держави й фактично кінець євроінтеграційним устремлінням країни. Від плану відмовились. Тоді Росспоживнагляд “помітив” у молдовському вині небезпечні речовини, повністю закрив для молдовських виробників російський ринок, знищивши навіть уже завезений товар. Тоді збанкрутували десятки молдовських винарень.
Це ембарго зняли 2007 року, й експорт вина з Молдови одразу зріс ушестеро.
Трьома роками пізніше, коли в Молдові до влади прийшли проєвропейські політики, Росія знов образилась, скористалась перевіреним інструментом і ввела санкції на рік. Наступного разу російський ринок закрили 2013-го року, коли Молдова підписала угоду про вільну торгівлю з ЄС.
Все це були болючі удари проти молдовської економіки. Останнього разу, 2013-го, Росія також закрила свій ринок для молдовських яблук. Місцеві у відповідь зняли проникливе відео, в якому молдовські фермери співають пісню Show must go on.

Утім, десять років торгових конфліктів змусили індустрію трансформуватись: тепер молдовські винороби більше орієнтуються на європейський та всесвітній ринки. Замість солодких сортів випускають більше сухого й напівсухого вина, яке цінують у Західній Європі. Торік експорт вина до європейських країн виріс на третину порівняно з 2014-м, на 24% зросли поставки в Канаду й США, удвічі – в Китай. Це ще не компенсує втрати від закриття російського ринку: 2013-го, до запровадження санкцій, експорт вина з Молдови склав $220 млн, а торік сума сягнула лише $100 млн. Однак тенденція позитивна.
Паралельно з експортом Молдова намагається розвинути винний туризм. Зовсім недавно, в середині серпня після тривалої реконструкції відкрито Castel Mimi – замок-шато останнього губернатора Бесарабії за царської Росії, шанувальника вина Костянтина Мімі.

2014-го, коли молдовське вино знов опинилось під ембарго в Росії, один з молдовських брендів створив вино-суміш на основі українського бастардо, грузинського сапераві та молдовського рара нягра.

2014-го, коли молдовське вино знов опинилось під ембарго в Росії, один з молдовських брендів створив вино-суміш на основі українського бастардо, грузинського сапераві та молдовського рара нягра.

МОЛДОВА КРАСИВА
Дуже: пагорби вирішують.

Красива як удень, так і вночі, як під народну музику, і під класичну. В останньому випадку грають музиканти Кишинівського молодіжного оркестру.

Утім, молдовських міст краса стосується мало (деталі в окремій статті).

ПЕРШІ В ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
Незважаючи на тривале управління країною проросійських комуністів, а також часті політичні кризи, успіхи Молдови в Євроінтеграції вражають. У напрямку до ЄС країна просунулась найдалі з усіх пострадянських країн, за виключенням балтійських. Громадяни Молдови вже кілька років користуються перевагами безвізового режиму, а 1 липня повноцінно запрацювала Угода про асоціацію. Паралельно з цим Євросоюз надав Молдові сотні мільйонів євро на технічну допомогу та реформи.
Як Молдові це вдалось? Хронологічно усе відбувалось так:
У листопаді 1994-го країна підписала з ЄС Договір про партнерство та співпрацю. Він набув сили з літа 1998 року, й був чинним протягом 10 років.
У жовтні 2005-го ЄС відкрив у центрі Кишинева свій офіс. Це зробило співпрацю інтенсивнішою.
У 2009-му, після масових протестів, до влади в Молдові прийшов Альянс за європейську інтеграцію. Ліберальна, Демократична та Ліберально-демократична партії разом з альянсом Наша Молдова заприсяглись спільно працювати в напрямку інтеграції Молдови з європейськими інституціями. Цей вектор був ключовим протягом усього часу правління Альянсу, тобто до лютого 2013-го. Втім, усі подальші правлячі коаліції у Молдові мали в назві слова “за євроінтеграцію” чи “проєвропейська”.
2010-го Євросоюз проголосив Молдову “історією успіху” Східного партнерства – започаткованого у 2009-му ініціативи щодо особливих взаємин із шістьма пострадянськими країнами: Україною, Білоруссю, Грузією, Вірменією, Азербайджаном та Молдовою. Остання, на думку європейських чиновників, показала найбільший прогрес. Одразу після констатації цього факту ЄС істотно збільшив країні фінансову й технічну допомогу.
Того ж року Молдова та ЄС почали працювати над підготовкою нового договору про співпрацю, який замінив би підписаний 1994-го документ. Він отримав назву Договір про асоціацію і включав у себе також положення про Глибоку та всеохопну зону вільної торгівлі. Документ готували кілька років, і його політичну частину було підписано 28 листопада 2013-го року, економічну – за півроку. Із липня поточного року 1500-сторінковий документ набув повної сили, причому його дія поширилась і на фактично непідконтрольний Кишиневу район Придністров’я.
У 2014-му під час програмного виступу тодішній прем’єр-міністр Молдови Юрій Лянке заявив, що Молдова сподівається стати членом ЄС 2019-го року, коли в організації головуватиме близька країні в багатьох сенсах Румунія. Втім, реально шанси бути включеними до ЄС у найближчі роки і в Молдові, й у Брюселі оцінюють скептично. Однією з ключових причин називають досі не залагоджений внутрішній конфлікт із Тирасполем.


З одного боку, в Молдові лишилось більше радянського, ніж в Україні – з іншого, там уже з’явилось чимало явищ, властивих розвинутому світу. Це країна, де новий рік досі зустрічають спершу за московським, а тоді за кишинівським часом. Де найпопулярнішою телепрограмою досі є “Поле чудес”, а російські новини донедавна ретранслювались більшістю телеканалів. Де в розпал війни на Донбасі з хлібом-сіллю зустрічають Філіпа Кіркорова, а Стас Михайлов має в центрі Кишинева ресторан під назвою Kommunalka. І також це країна, де окремим законом захищено рівність можливостей для кожного її громадянина. Де прем’єр-міністр, на рахунок диплома якого виникли підозри, іде у відставку. Де щороку проходить гей-парад, який мало відрізняється за чисельністю й увагою суспільства від київського. Де квітнуть буйним цвітом різноманітні фестивалі – черешень, гарбузів, вишиванок, меду, лаванди. Де підлітки продають свої послуги тренерів із гри в Pokemon GO (утікач від цивілізації Хіроші Хокудзіма навряд чи зрадіє цьому факту). Сповнені передчуттів і питань до місцевих, ми перетинаємо кордон.

Текст: Антон Семиженко.
Фото: Purcari, Where is Moldova, Wikipedia та Дмитро Моруз, який розробив власну версію візуального образу туристичного бренда Молдови.


usaid

Матеріал публікується в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю редакції “Далі буде” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.