Текст: Антон Семиженко
Швидкий перехід: Історія | Мігранти | Вино | Природа | Євроін­те­грація

Влітку 2014-го японець Хіроші Хокудзіма приїхав до Молдови й попросив політи­чного притулку. У рідній країні 40-річному чоловіку стало незатишно: Японія надто техно­ло­гі­зована, каже він. Скаржиться, що люди там уже більше спілку­ються вірту­ально, ніж реально, що залежать від своїх гаджетів – а уряд, як результат, може дізнатись усю інфор­мацію про будь-кого. Хіроші захотів повер­нутись в «аналогове» минуле й вирушив у Східну Європу.
Спершу він думав зупинитись в Україні. Але в нас почалась війна, атмосфера стала напру­женою. Чоловік вирушив ще далі, в невідому йому раніше Молдову. І зрозумів, що потрапив у дитинство.
– Тут таке спокійне, тради­ційне, ніби первинне життя, – каже він, сидячи на розфар­бо­ваній ґумовій автомо­більній покришці старенького, ще радян­ського дитячого майданчика. – Все дуже повільно, всі розсла­блені – якраз, як я хотів. До високих техно­логій тут далеко. Шкода, що раніш я не знав про Молдову.
Більшість японців не знають про Молдову. Та й більшість у світі: маленьку, незаможну й миролюбну країну рідко згадують у новинах, туристи опиня­ються тут переважно проїздом. Країна настільки маловідома, що популярна настільна гра з майже тисячею питань про всі частини світу назива­ється Where is Moldova?

Гра «Де Молдова?» з'явилась у Британії. Приводом став футбольний матч 1996 року між збірними цих країн – перший відбірковий на Кубок світу 1998 року, перший за участі Девіда Бекхема і перший для британців у невідомому доти східноєвропейському місті Кишиневі. Мільйони вболівальників не знали навіть, що таке Молдова – не кажучи про те, де вона. Матч закінчився втішно для британців: вони виграли із рахунком 3:0.

Гра «Де Молдова?» з’явилась у Британії. Приводом став футбольний матч 1996 року між збірними цих країн – перший відбір­ковий на Кубок світу 1998 року, перший за участі Девіда Бекхема й перший для британців у невідомому доти східно­єв­ро­пей­ському місті Кишиневі. Мільйони вболі­валь­ників не знали навіть, що таке Молдова – не кажучи про те, де вона. Так фраза потрапила в ЗМІ й стала мемом.
Матч закін­чився втішно для британців: вони виграли з рахунком 3:0.

Мало відомо про цю країну й нам, її найближчим сусідам. Чи знаєте ви, що в Кишиневі проходить один з найбільших на конти­ненті фести­валей велоси­пе­дистів? Що на півночі країни – величезний підземний бункер, у який Радян­ський союз вклав мільйони рублів у останні свої роки, а на півночі столиці – одне з найбільших у світі кладовищ? Попри те, що українці є найчи­слен­нішою націо­нальною меншиною Молдови, ми мало знаємо й про їхнє життя.
«Далі буде» спробує трохи виправити ситуацію. Ми побували в десятках місць і поговорили з сотнями людей, щоб описати побачену країну та спробувати знайти відповідь на два ключові питання. Перше – як молдовське суспільство зміню­ється від радян­ського до європей­ського? І друге: чому нам можна повчитися в Молдови? Від соціальних проектів до бізнесу, від дизай­нер­ських рішень до екології – кожна спільнота має цікаві напра­цю­вання. І ми знайшли чимало цікавих ноу-хау.
Але спершу – про те, що цікавого ми дізнались про Молдову, готуючись до поїздки.

ЯК ЦЯ КРАЇНА БІЛЯ НАС ОПИНИЛАСЬ,
зручно подивитись, гортаючи стислий історичний огляд.

Зараз Молдова – це країна з півтори середні українські області за площею й кількістю населення: 33,8 тисячі км² й 3,6 мільйона людей. Уздовж усю країну можна об’їхати автівкою за шість годин, упоперек – за дві-три, залежно від місця. Плацкартний залізничний квиток із Кишинева до крайньої північної станції – Окніци – коштує 96 лей, тобто близько 120 гривень. За 130 лей та 4 години часу з Кишинева можна дістатись історичної столиці Молдов­ського князівства, румун­ських Ясс. Рік тому між містами запушено аналог «Інтерсіті».

У порів­нянні
Відчути розміри Молдови простіше, якщо накласти контури країни на українську мапу. Виходить, що від півночі до півдня країни – як від Чернігова до Кременчуга. А найдовша відстань із заходу на схід менша, ніж від Лубен до Охтирки.
Регіони
Політики, соціологи й сам народ ділять Молдову на шість регіонів: загалом проро­сійські північ та південь, проза­хідні центр і Кишинів, фактично самостійне Придністров’я та автономна Гагаузія. Два останні регіони є різко проро­сій­ськими.

Із кожної сотні сучасних молдован 61 – селяни, 25 живуть у Кишиневі, 52 – жінки, 76 – етнічні молдовани, 8 – українці, 6 росіян, 93 – право­славні, один атеїст. Десятеро зі ста щодня читають книжки, а от 48 за останні три місяці не прочитали жодної сторінки. 51 відсоток дорослих молдован є курцями, за кількістю викурених цигарок на людину на рік – 2479 – Молдова посідає третє місце в Європі після Сербії та Болгарії. 69 із сотні невдо­волені рівнем свого життя, а кожного п’ятого у країні зараз не знайти: він перебуває на заробітках за кордоном. Чому так вийшло? Це тема для окремого розділу.

КРАЇНА БЕЗ БАТЬКІВ
Молдову називали садом Радян­ського союзу. Невелика квітуча респу­бліка добре заробляла на вині й фруктах, в умовах планової економіки мала непогане поста­чання. До Тирасполя чи Кишинева часто їздили на закупи з сусідньої Одеси, особливо за дефіцитним текстилем.
Отримавши незале­жність, деякі речі в Молдові стались раніш, ніж у нас. Вона першою провела декому­ні­зацію: до кінця 90-х у містах і селах країни не лишилось Ленінів ні в граніті, ні в назвах вулиць. Туди першою прийшла війна – нетривала, але багато в чому подібна на донба­ський конфлікт. Відпо­відно, раніше за нас Молдова посва­рилась із Росією. А та підняла ціни на газ – одномо­ментно, в 1992 році. У 30 разів.
Для ще радян­ської за структурою молдов­ської економіки це був колапс. Ускла­днило ситуацію те, що майже вся проми­сло­вість країни лишилась у відокрем­леному Придністров’ї, а на сільському госпо­дарстві поряд із теж аграрними й значно більшими Україною та Румунією багато не заробиш. Так колись багаті колгоспи-«мільйонери» за рік-два перетво­рю­вались на руїни. Еконо­мічний спад у Молдові 90-х є світовим преце­дентом: ніколи добробут країни за умов миру не падав так швидко.
У містах життя ще жевріло – а по селах, особливо в сім’ях з дітьми, лишався тільки один вибір: виїзд принаймні одного з батьків за кордон. Хто в Росію, хто в Італію, хто в Ізраїль – дані по кількості трудових мігрантів різняться, але ще в 90-ті це були сотні тисяч. Зараз – у рази більше.

Посилки з Італії в Молдову від батьків. Світлина з проекту німецької фотографині Андреа Діфенбах.

Посилки з Італії в Молдову від батьків. Світлина з проекту німецької фотографині Андреа Діфенбах.

Чому ситуація не випра­вилась? Країні й досі не вдалось відновити економіку. 2001-го валовий внутрішній продукт Молдови складав 46% від рівня 1991 року, а цьогоріч, за оцінками, він стано­витиме $17,7 млрд (в Україні торік був $341,5 млрд). У перера­хунку на душу населення це 5 та 8 тисяч доларів відпо­відно. Колгоспні землі розпа­ювали й роздали людям – однак наділи вийшли маленькими, адже селян багато. Прибуток від здавання наділу в оренду прого­ду­ватись не дає. Вартість життя тимчасом зростала: дорогий газ спричинив високі тарифи за комунальні послуги. З року в рік середні витрати в Молдові переви­щують дохід. Наприклад, у 2015-му, за даними Націо­нального бюро стати­стики, середній місячний дохід жителя Молдови склав 2006 лей – 2582 гривні. Витрати при цьому, за даними цього ж бюро, склали 2137 лей – 2750 грн. Єдиний легальний спосіб отримати забраклі для виживання 168 гривень – перекази з-за кордону від родичів.
Це загальний випадок, а бувають ситуації, коли при пенсії в 700 лей рахунок за комун­по­слуги сягає двох тисяч лей. Незаможні сім’ї можуть претен­дувати на матері­альну допомогу, однак донедавна підставою для її отримання була відсу­тність у госпо­дарстві родини телевізора чи холодильника. Якщо щось із цієї техніки є – вважалось, сім’я вже достатньо заможна, щоб обійтись без підтримки уряду.
Звичайно, названих сум вистачає лише на скромний набір необхідних продуктів. Для достойного життя, як підра­хували в місцевій аналі­тичній службі Expert Grup, сім’ї з двох молодих людей треба заробляти не менше 18 тисяч лей. Місцева економіка, навіть Кишинів із середньою зарплатою в 4,5 тисячі лей, таких можли­востей практично не надає.
Тому люди й виїжджають. За даними Націо­нального інституту демогра­фічних дослі­джень, у 2000-му молдов­ських заробітчан було не більше 139 тисяч осіб. 2013-го їх налічу­валось уже більше 330 тисяч, при цьому більшість молдован назвуть в рази більшу цифру. Оскільки навіть у бідній за мірками ЄС східній Румунії зарплата утричі вища за молдовську.
Найча­стіше за кордон їхали та їдуть батьки маленьких дітей – щоб мати змогу їх виростити. Виховувати малюків доводиться бабусям із дідусями. Батьки переси­лають гроші й подарунки, однак самі часто не з’являються вдома роками. Бувають випадки, коли діти по 8–10 років не бачать батьків уживу – лише через скайп. Якщо бабусь-дідусів нема, такі діти живуть в інтер­натах.


Знятий у травні амери­кан­ський докумен­тальний фільм про життя молдов­ських заробітчан.

Як результат, фахівці ООН фіксують у таких дітей психо­ло­гічні й фізичні проблеми. «Їх рідше водять до лікарів, їм не допома­гають робити домашні завдання, вони стають жертвами дискри­мі­нації з боку однокла­сників, – каже представниця ЮНІСЕФ у Молдові Нуне Манга­сарян. – Так, цим дітям є, що їсти і в що вдягтись, однак у них нема батьків­ського піклу­вання. Часто ті, кому батьки довіряють своїх дітей, не приді­ляють належної уваги їхній освіті. Обмежу­ються тим, що готують для них їжу й водять до школи».
За підра­хунками ЮНІСЕФ, кожна двадцята дитина в Молдові зростає без обох батьків. Кожна п’ята – без одного.
Крім дітей без батьків­ської уваги масова еміграція прояв­ля­ється в багатьох інших аспектах молдов­ського життя – від подешев­шання житла й споро­жніння сел до відтоку мізків. Не пройшла безслідно ця проблема й у популярній культурі. У Молдові широко відомий відеокліп про еміграцію до пісні Blue passports популярного кілька років тому молдов­ського гурту FurioSnails. «Blue» тут – не лише «блакитний» від кольору молдов­ського паспорта – а й «сумний», оскільки на той час поїхати кудись із цим паспортом було проблемно. Взяти участь у зйомках кліпу запросили молдован за кордоном. Відео з блаки­тними паспортами надійшли з усього світу.

Але дійсно знаковим відео стала зовсім недавня робота молдов­ського рок-гурту Carla’s Dreams – Unde (Там, де). Вона про повер­нення чоловіка на батьківщину. Під проливним дощем він допомагає замінити колесо в старих «Жигулях». на витоптаному полі грає з дітьми у футбол – і щасливий, адже має змогу «бачити дорогі обличчя не лише на фотографіях». Відео до пісні з’явилось онлайн лише три місяці тому – і його вже переглянули понад 14 мільйонів разів.

ВИНО – КРОВ МОЛДОВИ
Жодна країна у світі не залежить від експорту вина так сильно, як Молдова. 120 тисяч гектар її земель засаджено лозою. Щороку цей виноград дає 140 мільйонів літрів вина, й лише десята частина спожи­ва­ються всередині країни.
Виноробство існувало на території Молдови здавна. Тут були навіть шато – замки-винарні. За Радян­ського союзу в Молдові виготовляли сотень назв вина, переважно це були солодкі столові сорти. Ось невелика підбірка етикеток радян­ських молдов­ських вин за матері­алами форуму сайту oldchisinau.com.

Із вином у Молдові пов’язано десятки традицій. Розповімо дві. Перша стосу­ється криниць у селах. Раз на кілька років їх чистять, і по завер­шенні процесу лишають на дні пляшку вина. Вона діста­ється тому, хто спуститься на дно криниці, щоб почистити її, насту­пного разу.
Другий звичай пов’язаний із народженням у сім’ї дитини. Коли це стається, бочку вина (а домашнього вина в молдован ніколи не бракує) закопують у землю. І вона лежить там десятки років – скажімо, доки син або донька не візьмуть шлюб, чи в них народиться дитина. Зазвичай це 25–30 років. За цей час вино в бочці віддає частину вологи й стає густим, деколи навіть нагадує желе. На родинному святі його ріжуть на кубики – і їдять. П’янієш від такого вина дуже швидко, майже миттєво.
На півночі Молдови замість вина частіше закопують самогон. За роки в дубовій бочці він фактично перетво­рю­ється на коньяк.

Коли Молдова стала незалежною, левова частка експорту вина припадала на Росію – майже 85%. І, коли в середині 2000-х Російська федерація опанувала такий інструмент тиску, як еконо­мічне ембарго, у винній індустрії почались тяжкі часи. Перше ембарго Росія запро­вадила 2006 року, після того, як керів­ництво Молдови в останній момент відмо­вилось погоджу­ватись на так званий «план Козака» з реінте­грації Придністров’я у склад респу­бліки. Він був анало­гічний нинішнім пропо­зиціям ввести нинішніх керів­ників «ДЛНР» до складу вищого керів­ництва України. У Молдові розуміли, що цей план означає відчутне зростання проро­сій­ського впливу на політику держави й фактично кінець євроін­те­гра­ційним устрем­лінням країни. Від плану відмо­вились. Тоді Росспо­жив­нагляд «помітив» у молдов­ському вині небез­печні речовини, повністю закрив для молдов­ських виробників росій­ський ринок, знищивши навіть уже завезений товар. Тоді збанкру­тували десятки молдов­ських винарень.
Це ембарго зняли 2007 року, й експорт вина з Молдови одразу зріс ушестеро.
Трьома роками пізніше, коли в Молдові до влади прийшли проєв­ро­пейські політики, Росія знов образилась, скори­сталась переві­реним інстру­ментом і ввела санкції на рік. Насту­пного разу росій­ський ринок закрили 2013-го року, коли Молдова підписала угоду про вільну торгівлю з ЄС.
Все це були болючі удари проти молдов­ської економіки. Остан­нього разу, 2013-го, Росія також закрила свій ринок для молдов­ських яблук. Місцеві у відповідь зняли прони­кливе відео, в якому молдовські фермери співають пісню Show must go on.

Утім, десять років торгових конфліктів змусили індустрію транс­фор­му­ватись: тепер молдовські винороби більше орієн­ту­ються на європей­ський та всесвітній ринки. Замість солодких сортів випускають більше сухого й напів­сухого вина, яке цінують у Західній Європі. Торік експорт вина до європей­ських країн виріс на третину порівняно з 2014-м, на 24% зросли поставки в Канаду й США, удвічі – в Китай. Це ще не компенсує втрати від закриття росій­ського ринку: 2013-го, до запро­ва­дження санкцій, експорт вина з Молдови склав $220 млн, а торік сума сягнула лише $100 млн. Однак тенденція позитивна.
Паралельно з експортом Молдова намага­ється розвинути винний туризм. Зовсім недавно, в середині серпня після тривалої рекон­струкції відкрито Castel Mimi – замок-шато остан­нього губер­натора Бесарабії за царської Росії, шанувальника вина Костянтина Мімі.

2014-го, коли молдовське вино знов опинилось під ембарго в Росії, один з молдовських брендів створив вино-суміш на основі українського бастардо, грузинського сапераві та молдовського рара нягра.

2014-го, коли молдовське вино знов опинилось під ембарго в Росії, один з молдов­ських брендів створив вино-суміш на основі україн­ського бастардо, грузин­ського сапераві та молдов­ського рара нягра.

МОЛДОВА КРАСИВА
Дуже: пагорби вирішують.

Красива як удень, так і вночі, як під народну музику, і під класичну. В остан­ньому випадку грають музиканти Кишинів­ського молоді­жного оркестру.

Утім, молдов­ських міст краса стосу­ється мало (деталі в окремій статті).

ПЕРШІ В ЄВРОІН­ТЕ­ГРАЦІЇ
Незва­жаючи на тривале управ­ління країною проро­сій­ських комуністів, а також часті політичні кризи, успіхи Молдови в Євроін­те­грації вражають. У напрямку до ЄС країна просу­нулась найдалі з усіх постра­дян­ських країн, за виклю­ченням балтій­ських. Громадяни Молдови вже кілька років користу­ються перевагами безві­зового режиму, а 1 липня повно­цінно запра­цювала Угода про асоціацію. Паралельно з цим Євросоюз надав Молдові сотні мільйонів євро на технічну допомогу та реформи.
Як Молдові це вдалось? Хроно­ло­гічно усе відбу­валось так:
У листопаді 1994-го країна підписала з ЄС Договір про партнерство та співпрацю. Він набув сили з літа 1998 року, й був чинним протягом 10 років.
У жовтні 2005-го ЄС відкрив у центрі Кишинева свій офіс. Це зробило співпрацю інтен­сив­нішою.
У 2009-му, після масових протестів, до влади в Молдові прийшов Альянс за європейську інтеграцію. Ліберальна, Демокра­тична та Ліберально-демокра­тична партії разом з альянсом Наша Молдова запри­ся­глись спільно працювати в напрямку інтеграції Молдови з європей­ськими інсти­ту­ціями. Цей вектор був ключовим протягом усього часу правління Альянсу, тобто до лютого 2013-го. Втім, усі подальші правлячі коаліції у Молдові мали в назві слова «за євроін­те­грацію» чи «проєв­ро­пейська».
2010-го Євросоюз прого­лосив Молдову «історією успіху» Східного партнерства – започа­тко­ваного у 2009-му ініці­ативи щодо особливих взаємин із шістьма постра­дян­ськими країнами: Україною, Білоруссю, Грузією, Вірменією, Азербай­джаном та Молдовою. Остання, на думку європей­ських чинов­ників, показала найбільший прогрес. Одразу після конста­тації цього факту ЄС істотно збільшив країні фінансову й технічну допомогу.
Того ж року Молдова та ЄС почали працювати над підго­товкою нового договору про співпрацю, який замінив би підпи­саний 1994-го документ. Він отримав назву Договір про асоціацію і включав у себе також положення про Глибоку та всеохопну зону вільної торгівлі. Документ готували кілька років, і його політичну частину було підписано 28 листопада 2013-го року, еконо­мічну – за півроку. Із липня поточного року 1500-сторін­ковий документ набув повної сили, причому його дія поширилась і на фактично непід­кон­трольний Кишиневу район Придністров’я.
У 2014-му під час програмного виступу тодішній прем’єр-міністр Молдови Юрій Лянке заявив, що Молдова споді­ва­ється стати членом ЄС 2019-го року, коли в органі­зації голову­ватиме близька країні в багатьох сенсах Румунія. Втім, реально шанси бути включеними до ЄС у найближчі роки і в Молдові, й у Брюселі оцінюють скептично. Однією з ключових причин називають досі не залаго­джений внутрішній конфлікт із Тирасполем.


З одного боку, в Молдові лишилось більше радян­ського, ніж в Україні – з іншого, там уже з’явилось чимало явищ, властивих розви­нутому світу. Це країна, де новий рік досі зустрі­чають спершу за москов­ським, а тоді за кишинів­ським часом. Де найпо­пу­ляр­нішою телепро­грамою досі є «Поле чудес», а російські новини донедавна ретранс­лю­вались більшістю телека­налів. Де в розпал війни на Донбасі з хлібом-сіллю зустрі­чають Філіпа Кіркорова, а Стас Михайлов має в центрі Кишинева ресторан під назвою Kommunalka. І також це країна, де окремим законом захищено рівність можли­востей для кожного її грома­дянина. Де прем’єр-міністр, на рахунок диплома якого виникли підозри, іде у відставку. Де щороку проходить гей-парад, який мало відрі­зня­ється за чисель­ністю й увагою суспільства від київського. Де квітнуть буйним цвітом різно­ма­нітні фестивалі – черешень, гарбузів, вишиванок, меду, лаванди. Де підлітки продають свої послуги тренерів із гри в Pokemon GO (утікач від цивілі­зації Хіроші Хокудзіма навряд чи зрадіє цьому факту). Сповнені перед­чуттів і питань до місцевих, ми перети­наємо кордон.

Текст: Антон Семиженко.
Фото: Purcari, Where is Moldova, Wikipedia та Дмитро Моруз, який розробив власну версію візуального образу туристи­чного бренда Молдови.


usaid

Матеріал публі­ку­ється в рамках проекту «Точне відобра­ження Угоди про асоціацію Україна-ЄС в україн­ських медіа», що реалі­зу­ється Громад­ською органі­зацією «Інтерньюз-Україна» у партнерстві з Товари­ством Лева та Фондом міжна­родної солідар­ності (Польща).
Публі­кація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці амери­кан­ського народу, що була надана через Агентство США з міжна­ро­дного розвитку (USAID) та Міністерства закор­донних справ Респу­бліки Польща. Зміст публі­кації є виключно відпо­від­аль­ністю редакції «Далі буде» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.