Американський художник Моріс Сендак найбільше відомий за дитячу книжку “Де живуть чудовиська”, Where The Wild Things Are. Він зробив її ще 1963-го, а до й після були ще десятки книжок. Сендак один з улюблених дитячих художників США.
І, як багато людей, які створюють дитячі книжки, це був дуже чутливий і добрий чоловік. У вересні 2011-го, незадовго до смерті від серцевого нападу, 85-річний Сендак мав інтерв’ю для програми громадського радіо США NPR, Fresh Air. Із ним говорила майстерна радіоведуча Тері Грос. Це була не перша їхня розмова. Між людьми встановилась довіра.
Серед іншого Тері спитала Моріса, як він ставиться до старішання. Він відповів, докладно.
Цю розмову випадково почув, їдучи в автівці, ілюстратор Крістоф Німан. Це була найкраща розмова з будь-коли ним почутих, сказав він потім. Вирішив проілюструвати її, використовуючи мотиви з малюнків Моріса Сендака. Дивіться, як ілюстрації поєднуються з розмовою про вічне.

Абстрактна неділя. Пам’яті Моріса Сендака.
Одної шаленої неділі наприкінці 2011-го я їхав забрати дітей з вечірки до дня народження. Я увімкнув радіо й натрапив на середину програми Террі Гросс “Свіже повітря”, інтерв’ю з Морісом Сендаком.

— Я думаю, що мати друзів, які помирають, старішають, рухаються до завершення свого життя — перевірка для людської віри, а також для людського атеїзму. Вигядає так, наче ваш атеїзм залишається стійким.
— Він що?
— Лишається стійким.
— Так. Я не є нещасним через свою старість. Не страждаю від того, що має статися. Мене доводить до сліз лиш те, що я бачу друзів, які відходять раніше за мене, й життя стає спустошеним. Я не вірю в життя після смерті, але досі сподіваюсь знову побачити свого брата. І це наче вимріяне життя.
Я читаю біографію Семюеля Палмера, яку написала жінка з Англії. Не згадаю її імені. І десь так я почуваюсь зараз, коли він лише починав набирати сили як творча людина, тільки починав бачити природу. Але він вірив у Бога, бачте, він вірив у рай і в пекло. Це, мабуть, робило його життя значно простішим. Для нас, невіруючих, усе складніше.
Але знаєте, є одна річ, яку я починаю розуміти з віком. Це те, що я закоханий у світ. Зараз, коли ми розмовляємо, я дивлюся з вікна в моїй студії й бачу мої дерева, мої чудові, прекрасні клени, яким уже сотні років. Вони чарівні. І розумієте, я можу бачити, наскільки вони прекрасні. Я можу приділити час на те, щоб побачити їх красу.
Старішати — це щастя. Це щастя знаходити час, щоб робити свої справи, почитати книжки, послухати музику. Знаєте, я не думаю, що я раціналізую щось. Смерть невідворотна, і я не маю над цим контролю. Але я не можу робити нічого іншого крім як возвеличувати життя. Тобто, я не нещасний.
— Мгм…
— Я плачу багато, тому що сумую за людьми. Я плачу, тому що вони вмирають, і я не можу їх зупинити. Вони залишають мене, і я люблю їх ще більше. Але в мене є молоді люди тут, четверо, які навчаються й дивляться на мене як на когось, хто знає все. Бідні діти.
Боже, стільки ж прекрасних речей у світі, які я змушений буду покинути — але я готовий, я готовий, я готовий.
— Але послухайте…
— Знаєте, я маю вам дещо сказати.
— Звісно, кажіть.
— Ви єдина людина, з якою я будь-коли мав справу в сенсі інтерв’ю чи розмов, яка витягує таке з мене. Є щось унікальне й особливе у вас, чому я так довіряю. Коли я чув, що ви плануєте взяти в мене інтерв’ю, чи що ви хочете цього, мені було дуже приємно.
— Ну, я дійсно рада, що в нас знайшлась нагода поговорити, тому що я чула, що у вас виходить книжка. І подумала: який чудовий привід подзвонити Морісу Сендаку й мати бесіду.
— Так ми завжди й робимо, правда ж?
— Так, саме так.
— І завжди так робили.
— Так.
— Дякувати Богу, ми досі тут, щоб робити це.
— Так.
— І майже точно я піду раніше, ніж ви, й мені не доведеться за вами сумувати.
— О, Боже, що ви…
— І я не знаю, чи я зроблю іще книжку, чи ні. Може, зроблю. Це несуттєво. Я — щасливий старий чоловік. Але я плакатиму постійно всю свою дорогу до могили.
— Я дуже рада, що у вас виходить нова книжка. Я дійсно радію, що в нас трапилась нагода поговорити.
— Я теж.
— Я бажаю вам усіх хороших речей.
— Я бажаю вам усіх хороших речей. Живіть своє життя, живіть своє життя, живіть своє життя.

Музика: Франц Шуберт, “Імпровізація в сі-бемоль”.