Подорож до Лос-Альго­донес, містечку одразу за південним кордоном США — де, здається, кожен або є дантистом, або працює на нього.

Цей матеріал надру­ковано в каліфор­ній­ському журналі Pacific Standard. Із дозволу редакції публі­куємо переклад тексту. 

У південно-східному куточку Каліфорнії, на землях племені квечан є парковка розміром із два футбольних поля. За шість доларів там можна лишити автомобіль на весь день. Цей день амери­канці проводять у мекси­кан­ському Лос-Альґо­донес, місті дантистів.

Червневого понеділка біля 9 ранку парковку заповнено на чверть. До кордону звідти всього дві хвилини: проходиш непри­мітну білу будівлю без вивісок — і ти на мекси­кан­ському боці. На кордоні ніхто не питає мене про паспорт. Про іншу країну спові­щають звуки ніжного болеро зі схованих у деревах динаміків. А також вітання півдюжини “пікерів”, зазивал. Їх чуєш, не встигнувши зробити й десятка кроків по мекси­кан­ській землі. Кожен обіцяє привести до найкращого зубного лікаря.

Паркінги, кордон із Мексикою та перші квартали «міста дантистів». // Зобра­ження Google.

— Буває, люди показують нам свої паспорти. Ми їм одразу: ні, нічого не треба! Просто заходьте, — каже Сантьяґо Ґузман, який приводить клієнтів дантистам уже сім років. Ґузману 30 із хвостиком, він у футболці, джинсах по фігурі та має рівні, напрочуд білі зуби.

В Лос-Альґо­донес на менш ніж 5 тисяч людей — 350 дантистів. Їхні цінники відчутно нижчі за амери­канські: поставити коронку кошту­ватиме лише $180, пломба обійдеться в $30.

Зазивали працюють за чайові, часом заробляючи до 10 відсотків від того, що клієнт лишає у клініці. Найпри­бу­тковіші — протези, імпланти й коронки. Ґузман каже, що за день він заробляє від одного до п’ятисот доларів. Улітку, коли середня денна темпе­ратура перевищує 38 градусів Цельсія, бізнес сповіль­ню­ється. Крім того, що це складно перенести фізично, численні теплолюби з півночі США, які тікають від холоду в курорти Каліфорнії та Арізони, в цей час повер­та­ються додому.

Ґузман прикидає, що 9 із 10 клієнтів дантистів — літні, хоч недавно за доступним та швидким зубним сервісом у Лос-Альґо­донес почали навіду­ватись і чимало 30–40-річних амери­канців та канадців.


Типове перехрестя у центрі містечка.

Союз із правильним дантистом — ключ до успіху зазивали. У кожному кварталі знайдеться принаймні одна зачинена клініка. Десятки мекси­кан­ських лікарів приїжджають у Лос-Альґо­донес, намага­ючись зачер­пнути із золотої жили й собі. Багато з них нефахові, хтось економить на матеріалах — тому клієнти до них не ходять, і оренда офісу стає не по зубах.

— Якщо хтось працює тут уже 20 років і має чимало пацієнтів — то, мабуть, це хороший лікар, — каже Ґузман. — А багато клінік не витри­мують довго.
Одна з найста­ріших лікар­ських практик у місті — в Бернардо Маґаньї, він відкрив свій кабінет іще 1969-го. Його офіс, трипо­верхову будівлю кольору червоного винограду — перше, що ви бачите, в’їжджаючи в Лос-Альґо­донес. Перед фасадом на ділянці, поміченій написом “Зарезер­вовано для лікаря Маґаньї”, припар­ковано блискучий чорний Mercedes.

Кордон зовісм близько. // Зобра­ження Google Street View.

Шлях до кабінету Маґаньї йде крізь примі­щення аптеки й оптики — це теж популяні місцеві бізнеси, що живуть завдяки амери­канцям. При оформ­ленні кімнати очіку­вання, здається, надихались скоріше офісами дорогих голівуд­ських пластичних хірургів, ніж типовими амери­кан­ськими стома­то­ло­гіями. Крісла тут оббито чорною шкірою, підлога — в чорній плитці. По кутках кімнати стоять мармурові бюсти. Із музичного центру звучить приглушене техно. Усі написи в цьому офісі — англій­ською мовою.

Коли я приходжу в офіс, на прийом чекають лише двоє людей — Дон Раннелс та його дружина Ґленда Ґріфіт. Обом по 83 роки, їхали вони недовго: пара живе в розта­шо­ваному неподалік місті Юма штату Аризона. Жінці треба виправити пломби, які їй непра­вильно поставив інший місцевий дантист кілька місяців тому. Після тієї операції вона їла лише рідку їжу й схудла майже на 14 кілограмів. Їздити сюди жінці порадив амери­кан­ський дантист: жінка не має страховки, тож послуги зубних лікарів у рідній країні для неї задорогі.

— Та майже всі, кого я знаю, приїжджають сюди, — каже Ґленда, згадуючи друзів аж із півні­чного штату Вашинґтон.

Маґанья звіль­нився й кличе мене у свій кабінет. Це невисокий худий чоловік із сивими волоссями й бородою, в хрустко-свіжому білому халаті. Поряд із його столом — оздоблене кінське сідло, на стінах розвішано фотографії коней. Я питаю, чи їздить він на конях — і Маґанья показує мені фотографії 60 арабських скакунів, яких він колись тримав на власному заміському ранчо площею в два квадратні кілометри.

— Уже без коней, — каже чоловік. — Мені майже 76, гарцювати на них уже непросто. Тепер я віддаю перевагу Mercedes-Benz.

Маґанья зростав за 50 кілометрів від Лос-Альґо­донес, а на зубного лікаря вивчився за 2500 кілометрів звідси — у Мехіко. Напри­кінці 1960-х, щоб дистан­ці­ю­ватись від жорсто­кості Мехікан­ського студент­ського руху 1968 року, повер­нувся до рідних місць. І започа­ткував лікарську практику, придбавши цю будівлю 1973-го.

Рівень якості його роботи відпо­відає амери­кан­ському, запевняє чоловік — а в деяких випадках і кращий. На матеріалах не економлять. Меншою від амери­кан­ської ціна виходить лише через нижчу вартість людської праці. Втім, ціни Маґаньї набагато вищі від тих, які рекла­му­ються по містечку: в нього коронка коштує від $400 до $600, тоді як загальний рівень — від $180 до $350. Маґанья визнає, що траплялись і пацієнти, обурені його цінами — утім, він навчився давати з цим раду.

— Моя проблема в тому, що я також можу обурю­ватись. Особливо я злюсь, коли зі США приїжджають мекси­канці, думаючи, що тут за один долар вони можуть купити все, — каже він. — Так, тут дешевше. Але не безко­штовно.

Конку­ренція в Лос-Альґо­донес жорстка: ці білборди стоять одразу навпроти клініки пана Маґаньї. // Зобра­ження Google Street View

Коли я повер­таюсь до кімнати очіку­вання, там знахо­диться лише одна людина. Вікі Нельсон, дружина якого, Барб, якраз пішла до кабінету Маґаньї. На Нельсоні рожеві майка з шортами, його волосся коротке й сиве, а тіло атлетичне. Обидва подружжі вже звіль­нились за віком: Нельсон із цивільної служби Військово-повітряних сил, Барб із компанії Hewlett-Packard. Але навіть зі страховкою досту­пніше виходить лишатись у готелі в Юмі та платити за послуги окуліста й зубного лікаря в сусідньому Лос-Альґо­донес.

— За перевірку моїх очей взяли всього лиш $10, а за окуляри я заплатив 160, — каже Вікі. — У Штатах це обходиться в 300.

Це вже п’ята поїздка пари до Лос-Альґо­донес. Барб тут поставили 13 пломб, кілька коронок, інший дантист почистив кореневий канал зубу. Втім, після операції він болить. Ім’я дантиста, який, імовірно, недбало зробив роботу, вони називати відмов­ля­ються: приби­ральниця в їхньому готелі сказала, що місцевий нарко­картель тримає в Лос-Альґо­донес руку на всьому, тож після розголосу в лікаря можуть з’явитись серйозні проблеми.

— Ми споді­ва­ємось, усе вирішиться добре, — каже Вікі. — Раніше, звичайно, після операцій болю не лишалось. Але не хотілось би псувати репутацію всьому місцю.

Текст Джесі Філіпс, переклад Антона Семиженка.