Сьогодні все в підбірці найкращих довгих текстів, які трапились нам останнім часом – англомовне. Що поробиш: там уміють і люблять писати longreads. Втім, ми не полінувались перекласти чималі уривки зі статтей.

1.

Сімдесят п’ять.
Саме стільки я хочу прожити: 75 років.
Цей вибір доводить до сказу моїх доньок та братів. Близькі друзі думають, що я з’їхав з ґлузду. Мовляв, я це несерйозно, не подумав добре, адже у світі ще стільки всього є побачити і зробити. Щоб довести мою помилку, вони назвуть безліч відомих мені людей, які після 75-ти почуваються цілком добре. Вони переконані, що коли я підберусь до 75-річної межі, то посуну дедлайн до 80 років, тоді до 85 чи навіть дев’яноста.
Але я впевнений у своєму рішенні. Без сумніву, смерть – це втрата. Вона позбавляє нас досвідів та досягнень, проведеного з коханою та дітьми часу. Коротше кажучи, вона позбавляє нас усього, що ми цінуємо.
Але є проста правда, якій багато з нас опираються: жити надто довго також є втратою. Це перетворює нас на якщо не інвалідів, то на людей, яких хитає від вітру, стан яких постійно погіршується. Можливо, цей стан не гірший за смерть, але він усе одно краде в нас багато речей. Креативність і можливість давати щось улюбленій справі, суспільству, світу. Він змінює й те, як нас сприймають інші люди, як вони ставляться до нас, і, що найважливіше, як вони нас запам’ятають. Ми більше не будемо для них яскравими та діяльними – а слабкими, неефективними й навіть жалдюгідними.
Коли мені настане 75, я буду людиною, яка прожила повне життя. Яка кохала і яку кохали. Мої діти виростуть і перебуватимуть якраз на екваторі своїх багатих життів. Я побачу, як народяться й почнуть ходити мої онуки. Я втілю свої проекти й зроблю той внесок у життя суспільства, який запланував зробити. Сподіваюсь, у мене на той момент не буде значних фізичних чи розумових обмежень.
Смерть у 75 не буде трагедією. Власне, я планую провести свій похорон до того, як помру. Не хочу ніяких плачів чи тужіння. це має бути тепла зустріч, сповнена кумедних спогадів, історій про мої дивацтва, й вшанування цього прекрасного життя. По моїй смерті люди, які мене переживуть, можуть провести поминки так, як вони схочуть – якщо захочуть взагалі. Це вже не буде моєю справою.

Автор цього тексту – не наївний підліток. Ось він, по центру на цьому фото:

Ezeliek-Emanuel

Це Єзекііль Емануїл, директор департаменту біоетики Амерканського національного інституту здоров’я, керівник департаменту медичної етики в університеті Пенсильванії. Обабіч – його племінники. Перед тим, як зробити це фото, вони усі разом завершили сходження на гору Кіліманджаро. Йому 57 років, стан здоров’я прекрасний – чоловік точно проживе до 75 і довше. Тим більше, про продовження життя, старіння та похилий вік він знає дуже багато. І переконаний, що “75 – це далеко не нові 50”. Ось детальні аргументи чоловіка й дві з половиною тисячі коментарів читачів.

2. Двадцять два відсотки інтернету працюють на основі платформи публікації WordPress. Цей сайт також. При цьому засновник і лідер компанії, яка розробляє платформу, Метт Мюлленвеґ, починає ранок із читання приємної художньої книжки, тоді робить собі омлет, вмикає джаз, і, можливо, лише тоді – за філіжанкою кави, в домашніх штанях – відкриває комп’ютер, аби подивитись, що робиться у світі і в його компанії. У Метта не заплановано ділових зустрічей на цей день. Та й на тижні він навряд чи з кимось зустрінеться. Не бачить великої потреби.
Як працює компанія Метта Automattic, сервери якої щодоби обробляють 450 терабайтів інформації, пише Fast Company. Ось невеликий уривок:

Знаменитий хаос Automattic насправді досить організований. Люди просто сплутали культурну свободу й неорганізованість. Але насправді Мюлленвеґ створив дуже ефективний процес. Години перебування в офісі, місцезнаходження працівників, менеджери – філософія Мюлленвеґа передбачає, що всі ці речі неістотні, якщо робиться сама робота. Мовляв, через ці установки більшість компанійроблять багато “квазіроботи”. Метт вірить, що якщо ви приберете ці речі, а також руйнівні для продуктивності імейли, телефонні дзвінки та зустрічі – робота йтиме швидше та простіше.
І, хай це звучить дивно, усі “руйнівні” речі він замінив однією простою штукою: записами у блозі. Такими:

Секретний складник рецепту Automattic – тема для WordPress під назвою Р2. Кожен працівник компанії щодня робить у ній чимало записів. На будь-якій сторінці в цій темі згори є порожнє поле. Щойно ви пишете щось у ньому й натискаєте кнопку “Опублікувати” – ваше повідомлення з’являється у списку нижче, доповнюючи собою великий шлейф коментарів. Кожен запис у Р2 має свою URL-адресу, на яку можна послатися в інших записах. Кожен проект, кожне питання, ідея, скарга та просто діалог отримують свою P2. І взяти участь в обговоренні може будь-хто у компанії.
Закритих Р2 не буває. Кожен, від стажера до директора компанії може сказати щось своє з будь-якого приводу. Звичайно, пересічному працівнику більшість записів нецікаві. Але якщо кому-небудь в Automattic захочеться дізнатись щось про будь-який проект на будь-якому етапі роботи компанії, Р2 до ваших послуг.
Кожен працівник Automattic перевіряє Р2 протягом всього дня. Замість електронной пошти, яка з часом губиться, Р2 завжди до ваших послуг.
Радикально прозорі принципи роботи групи фактично прибирають з поля дії політику. Люди, які працюють віддалено, настільки ж занурені в процеси у компанії, як і всі решта. І те, що вони не в курсі щодо чогось – саме їхня вина, адже вони не прочитали повідомлення. Система Р2 заохочує здорові дискусії (які трапляються досить часто), і посилює ідею меритократії. Automattic також відстежує продуктивність роботи кожного працівника – закриті питання від служби техпідтримки, написаний і видалений програмний код – і публікує це на відкритій для всіх працівників сторінці. Так що кожен знає, що робить інший. Це створює внутрішній тиск, скерований на досягнення результатів і уникнення такої небажаної “квазіроботи”.

3. А тепер до смачного.

crickets-nomnom

Скоро із запашних підсмажених цвіркунів (зліва) вийде поживне й смачне цвіркуняче борошно. Поруч із маринованими медузами, про яких ми розповідали в шостих сигналах, це – їжа майбутнього. В підсумку з цього борошна можна зробити все від шматочків “м’яса” в “шаурмі” до печива. Продукт повний протеїнів, містить більше заліза, наж шпинат, стільки ж кальцію, як молоко, купу амінокислот, омега-3 та вітаміну B12, кажуть на канадській фермі, яка спеціалізується на вирощуванні й переробці цвіркунів. Її поголів’я – 30 мільйонів комах. І виробництво не встигає за попитом: споживачі хочуть утричі більше. Ось розповідь про нову ферму й те, чому це починання всіляко підтримують в ООН.

4.

Мій перший об’єкт дослідження – буквальне випробовування вогнем – привів мене в сільські райони Південної Європи, де ходіння по жаринах практикують уже століттями. У Греції та Болгарії кожного травня ряд православних общин таким чином уславлюють двох християнських святих, Костянтина і Єлену. А в Іспанії мешканці невеликого села в центральній провінції Сорія влаштовують ходіння по вогню в день літнього сонцестояння. Витоки цих ритуалів загубилися в часі, почали їх практикувати приблизно в Середніх віках…
Щоб з’ясувати, чому такі болючі практики живуть настільки довго, я почав робити те, що роблять антропологи: спитав місцевих. Протягом більше двох років я мав захоплюючі розмови, зустрічав цікавих людей, чув про екстраординарні досвіди, провів сотні інтерв’ю й здобув чудових друзів. Але відповіді, які я отримав, мене тільки збентежили. Хтось казав, що має чітку потребу взяти участь у ритуалі, а інші відповідали: “Ми не думаємо про наші ритуали, а просто виконуємо їх”, чи просто “Завжди ж так було”.
У Греції люди відправляли мене до найстаріших членів спільноти. Але навіть старенькі не могли дійти згоди щодо важливості ходіння по вогню. Хтось казав, що це робиться задля хорошого врожаю. Інші – що це для зцілення хворих, аби святі принесли удачу, або щоб віддячити їм за ті блага, які вже сталися. Інші ж звертались до стародавніх міфів – приміром, “Наші предки якось вийшли цілими з палаючої церкви, тому ми ходимо по розпеченому вугіллі, аби відзначити цю подію”. Врешті-решт, я зрозумів, що люди не завжди знають, чому вони виконують обряд – хоч він і займає центральне по важливості місце в їхньому житті. Так що ж відбувається?

Як саме болючі ритуали зближують людей, для психологічного журналу Aeon дослідив антрополог Дімітріс Ксигалатас. Ця стаття не лише про стародавні ритуали – а й про те, чому ініціатива Ice Bucket Challenge так легко поширилась на весь світ.

5. І наостанок матеріал, який набрав, певно, найбільше переглядів з усіх текстів у цьому огляді. Адже йдеться про Apple. І це ексклюзивне інтерв’ю з лідером компанії. І є багато подробиць теперішнього життя найхаризматичнішої великої фірми IT-сектору. Але найцікавіше в матеріалі не це. А розбір того, як Тім Кук після відходу Стіва Джобса спершу від управління компанією, а потім і з життя, зумів не лише втримати позбавлену ореолу лідера компанію, а й збільшити продажі, кількість працівників і успішних товарів на ринку. Якісний текст. Хоч обкладинка відповідного номера Bloomberg Businessweek і свідчить, що дизайнерам у цьому журналі начхати нв все )

bbw_tim_cook_092214

Цікавого читання.
Ваші, “Далі буде”