Режисер Трент Якліч зробив відео пам’яті свого батька Френка. Про зірки, перешкоди, атоми, і спогади, події з яких насправді ніколи нікуди не зникають.

Україн­ською:

«Я збираюсь розпо­вісти тобі історію», — казав ти. У тебе була історія для всього. Приду­мував їх одразу ж, на секунду задумавшись. Якось, коли я, ще дитиною, хвилю­вався через щось, ти сказав мені, що це важливо, щоб у моєму житті ставались складні речі. Ти казав, це чудово. Ти сказав, що кожна складність — прекрасна. Сказав, що кожна зірка у всесвіті народилась із цієї краси, і пізніше ми викори­сто­вували ці зірки для навігації. Ми звіряли за ними курс корабля, відкривали нові землі й повер­тались у гавань при їхньому світлі. Ти сказав, що випро­бу­вання, які ми долаємо, задають нам напрямок руху. Коли я був малим, ти показав мені картинки з космосу. Туман­ності, планети, комети, зірки. Ти перетво­рював уроки на історії перед сном. І це позна­йомило мене з усесвітом — незба­гненною величиною та безмежною загадкою.
Пам’ятаю, як сидів у класі й дивився на запуск космі­чного корабля «Челенджер». Це відбу­валось із такою ж вибуховою енергією, як і народження зірки, народження Всесвіту, народження життя. І це відчуття було таким самим. Раптом я відчув прису­тність жорсто­кості. Життя й смерть — це елементи, які постійно поряд із кожним з нас.
6 серпня 1944-го найпо­пу­ляр­нішою піснею була Swinging on a star Біла Косбі, бейсбольна команда Detroit Tigers перемогла Write Socks, рахунок 3:1. І народився ти. Якісь 18 мільярдів років до того народився час, а з ним — наша історія. Вони кажуть, це почалось із єдиної точки з неймо­вірною щільністю, ззовні якої не існувало нічого. Ні простору, ні часу, і, мабуть, навіть «нічого» не було. Була лише одна точка тиску, і з неї вийшла найва­жливіша подія всіх часів — Великий вибух. І час став реаль­ністю, разом із матерією. Ти казав, що нашим найдав­нішим предком була ця мить. Кожен елемент, кожна частинка, що будь-коли існувала, від нашого дому до найдальшої точки космосу, розділяє це з нами. Ми створені з зірок, і ми — між зірок. Ми не народжу­ємося в цей світ, ми народжу­ємось із нього. Подія, яка почала це все, відби­ва­ється у кожному з нас. Всесвіт створює нас, а ми, у свою чергу, створюємо Всесвіт. І ви рухаєтесь у безкі­нечній кількості напрямів крізь усе це. У місці, де я сиджу зараз — вкриті шарами фарби блоки, стара дерев’яна підлога, і звук руху шин по мокрій дорозі, який доноситься крізь вікно. Я уявляю, де зараз ти. Там немає кутів чи граней — лише криві лінії, які простя­га­ються в безкі­не­чність. Атоми, наче пил, ширяють над ними. Я вірю, що там, де ти є, час існує весь одночасно. Моменти з наших життів лежать, наче сторінки старої книжки, й готові, щоб їх знову прочитали. Я вірю, що десь просто зараз ти розказуєш мені про зорі. «Челенджер» запуска­ється знов. Просто зараз ми — у відпустці на пляжі. Ти бачиш свою дружину вперше в житті. Ти щойно зустрів малого братика. Ти дякуєш мені на кухні за допомогу з ліками. І ти обіймаєш мене. І через те, що весь час існує одночасно, я знаю, що десь ти все ще там, на кухні, обіймаєш мене. У цьому сенсі це ніколи не закін­чу­ється. Тепер, коли я дивлюсь на зірки, я думаю про ту історію на ніч. Кожна зірка симво­лізує цікавість та зусилля кожного з нас, хто ходить по цій землі. Зірка, кожну з яких ми бачимо із паузою, є відобра­женням усього часу, який завжди довкола нас. Одного дня, коли ми гуляли, я побачив твої манери у твого онука. Я почув, як твоїм іменем кликали твою онуку. Я побачив тебе, дивлячись в очі своєї сестри. І просто зараз я почув твій голос. Він вийшов із мене.Пам’яті Френка Яклітча.

Колись давно на «Далі буде» вже було відео пам’яті померлої людини. І в ньому теж було багато космосу. Співпа­діння, але хороше співпа­діння: те відео також дуже красиве. Stardust, пам’яті друга.