Текст: Антон Семиженко, фото EnviGreen.

Колись індій­ський Бангалор називали містом садів, gardens city. Зараз місцеві іронічно кличуть п’ятимільйонний поліс garbage city, «містом сміття». Бангалор не встигає переро­бляти сотні тон відходів, які продукує щотижня. Тому він відомий на всю країну своїми величе­зними звалищами й щільними шарами поліетилену в підво­ріттях. Щоб боротися з цим, 2011-го мерія навіть заборонила викори­сто­вували пластикові пакети у магазинах і на ринках. Але багато торгівців продов­жують складати свій товар у поліети­ленові пакети: вони набагато дешевші за альтер­на­тивні паперові торбини.

Існують також пакети на основі крохмалю, але їхній недолік у тому, що вони крихкі й не витри­мують більше кілограма ваги. Тому широкого поширення такі торбинки не мали, доки біоін­женер Ашват Хедж (Ashwat Hedge) із Катару не дізнався про досліди двох паризьких студенток, які розро­бляли альтер­нативу пластику, біопластик. Він теж теж був на основі крохмалю, але в ансамблі з іншими інгре­ді­єнтами виходив набагато міцнішим. Чоловік запро­по­нував об’єднати зусилля, і за кілька років команда змогла створити матеріал, що виглядає, як пластик, і майже настільки витри­валий. Склада­ється він із 12 інгре­ді­єнтів, джерелами для яких стали, зокрема, солодка картопля, тапіока, кукурудза, банани й цукрова тростина. Щоб робити пакети з нового матеріалу, Ашват закуповує овочі в індій­ських фермерів. Ось як виглядає виробничий цикл:

Від землі до торбинки – і назад.

Отриманий у підсумку матеріал достатньо міцний: пакет може витримати до 8 кілограмів вантажу. Коли він горить, то не виділяє токсичних речовин: запах такий же, як при горінні дерева, і в підсумку утворю­ється лише попіл. Якщо пройтись по такому пакету праскою, він змінює фактуру й матеріал стає схожим на папір: власне, він рветься, наче серветка. Ще одна особли­вість матеріалу — тварини можуть безпечно його їсти. І, як видно на відео, вони роблять це з апетитом.

Їстівний пакет і для людей. Ашват Хедж любить демон­струвати, як, розчи­нивши пакет в окропі (процес займає лічені секунди), він з посмішкою випиває отриману рідину.

Занурений у воду кімнатної темпе­ратури пакет розчи­ниться протягом доби. В сухому середовищі — приміром, закопаний у землю — за півроку. Усе це робить його цілком безпечним для середовища.

Ашват Хедж демон­струє основу, з якої роблять пакети.

Враху­вавши можли­вості банга­лор­ського ринку, катар­ський науковець переїхав туди й заснував у місті компанію EnviGreen. Уже запущено виробничу лінію, що виробляє тисячу тон «біопла­сти­кових» пакетів на місяць. Це небагато: місячні потреби одного лише Бангалора — у 30 разів більші.

За ціною продукт EnviGreen наразі виходить на 35–50% дорожчим за анало­гічні пластикові пакети, і удвічі дешевшим за паперові торбинки. Із розвитком виробництва Ашват Хедж планує знизити ціну. Поки що ж він апелює до еколо­гічної свідо­мості індійців. Влада його вже почула: новій ініці­ативі обіцяють всіляко сприяти, землю для заводу виділили без проблем.

Наостанок — англо­мовне відео банга­лор­ського телеканалу. У цьому, вочевидь, рекламному ролику, можна як дізнатись деталі нового виробу, так і насоло­дитись індій­ською вимовою англій­ської мови та місцевими тради­ціями репор­тажів.