Текст: Антон Семиженко, фото EnviGreen.

Колись індійський Бангалор називали містом садів, gardens city. Зараз місцеві іронічно кличуть п’ятимільйонний поліс garbage city, “містом сміття”. Бангалор не встигає переробляти сотні тон відходів, які продукує щотижня. Тому він відомий на всю країну своїми величезними звалищами й щільними шарами поліетилену в підворіттях. Щоб боротися з цим, 2011-го мерія навіть заборонила використовували пластикові пакети у магазинах і на ринках. Але багато торгівців продовжують складати свій товар у поліетиленові пакети: вони набагато дешевші за альтернативні паперові торбини.

Існують також пакети на основі крохмалю, але їхній недолік у тому, що вони крихкі й не витримують більше кілограма ваги. Тому широкого поширення такі торбинки не мали, доки біоінженер Ашват Хедж (Ashwat Hedge) із Катару не дізнався про досліди двох паризьких студенток, які розробляли альтернативу пластику, біопластик. Він теж теж був на основі крохмалю, але в ансамблі з іншими інгредієнтами виходив набагато міцнішим. Чоловік запропонував об’єднати зусилля, і за кілька років команда змогла створити матеріал, що виглядає, як пластик, і майже настільки витривалий. Складається він із 12 інгредієнтів, джерелами для яких стали, зокрема, солодка картопля, тапіока, кукурудза, банани й цукрова тростина. Щоб робити пакети з нового матеріалу, Ашват закуповує овочі в індійських фермерів. Ось як виглядає виробничий цикл:

Від землі до торбинки – і назад.

Отриманий у підсумку матеріал достатньо міцний: пакет може витримати до 8 кілограмів вантажу. Коли він горить, то не виділяє токсичних речовин: запах такий же, як при горінні дерева, і в підсумку утворюється лише попіл. Якщо пройтись по такому пакету праскою, він змінює фактуру й матеріал стає схожим на папір: власне, він рветься, наче серветка. Ще одна особливість матеріалу — тварини можуть безпечно його їсти. І, як видно на відео, вони роблять це з апетитом.

Їстівний пакет і для людей. Ашват Хедж любить демонструвати, як, розчинивши пакет в окропі (процес займає лічені секунди), він з посмішкою випиває отриману рідину.

Занурений у воду кімнатної температури пакет розчиниться протягом доби. В сухому середовищі — приміром, закопаний у землю — за півроку. Усе це робить його цілком безпечним для середовища.

Ашват Хедж демонструє основу, з якої роблять пакети.

Врахувавши можливості бангалорського ринку, катарський науковець переїхав туди й заснував у місті компанію EnviGreen. Уже запущено виробничу лінію, що виробляє тисячу тон “біопластикових” пакетів на місяць. Це небагато: місячні потреби одного лише Бангалора — у 30 разів більші.

За ціною продукт EnviGreen наразі виходить на 35-50% дорожчим за аналогічні пластикові пакети, і удвічі дешевшим за паперові торбинки. Із розвитком виробництва Ашват Хедж планує знизити ціну. Поки що ж він апелює до екологічної свідомості індійців. Влада його вже почула: новій ініціативі обіцяють всіляко сприяти, землю для заводу виділили без проблем.

Наостанок — англомовне відео бангалорського телеканалу. У цьому, вочевидь, рекламному ролику, можна як дізнатись деталі нового виробу, так і насолодитись індійською вимовою англійської мови та місцевими традиціями репортажів.