На Землі існують сотні місць, бідних на річки чи озера. Дістати питну воду там проблемно, люди страждають від посух і неможливості розвивати сільське господарство. Натомість у значній частині таких регіонів, особливо якщо вони приморські й не рівнинні, водні маси активно формуються – у небі. Як можна “зловити” їх і передати людям? Над цим роками думали інженери з Мюнхенського університету.

Вони звернули увагу на краплі води, що конденсуються в павутині. Мережа тонких волокон затримує мікрокраплинки в собі, далі ті збираються в більші краплі.

Розробники подумали, що варто зробити аналог такої мережі й поставити його в місці, де часті тумани.
Найбільше таких у гірській місцевості. Оптимальний варіант – підгір’я недалеко від океанів чи морів. Там випаровування з водної поверхні женуться вітром углиб континента, і гори, стаючи на шляху, спонукають до активного утворення туману чи хмар.

Місцем для випробування технології був обраний схил гори Бутмезґіда, над мароканським містом Сіді Іфні:

Це один з найпосушливіших регіонів країни. Жінки та діти в цьому регіоні часто змушені щодня витрачати години, щоб дістатись джерела води, набрати її й віднести (чи відвезти на віслюкові) додому. Загалом африканці щороку витрачають на це мільярди годин.

Ситуація біля Бутмезґіди погіршується тим, що останні кілька років цей район потерпає від посухи. Мешканці місцевих сіл переселяються до міст – таким чином, втрачаються місцеві мова й культура.

Екрани з сітками та водозбірниками під ними встановили. Однак майже одразу проявилась проблема: сильний вітер рве сітки. А щойно вони рвуться, система перестає використовуватись. Місцеві не мають ні достатньо коштів для заміни сітки, ні кваліфікації, щоб полагодити її.

Конструкцію вдосконалили. Екрани зміцнили металопластиковою сіткою, яка кріпиться до каркасу за допомогою стандартних ґумових еспандерів. У разі раптового пориву вітру не витримає власне ґума. Однак цей елемент можна легко замінити на новий.

Встановлення каркасу нової конструкції.

До опор чіпляються вологоконденсуючі сітки.

Система готова до роботи. Сітки дещо відрізняються: інженери досі визначають найкращий варіант конструкції, експериментуючи з розміром прогалин у сітці та її матеріалом.. Тому потік води від кожної з сіток обліковується - щоб знати, яке рішення ефективніше.

Розміщена на висоті в понад кілометр над рівнем моря конструкція витримує вітер до 120 кілометрів на годину. Води ж виходить чимало: один квадратний метр конструкції щодоби продукує від 6 до 22 літрів. Комплекс на горі має майже 53 квадратні метри – відтак денний обсяг отриманої таким чином води коливається між 317 і 1162 літрами, в середньому близько семисот. За допомогою шестикілометрового водогону цю воду постачають у шість довколишніх сел. Життя в них пожвавилось.

Інженери організували комерційно компанію Aqualonis та некомерційний Фонд води, за допомогою яких планують, відповідно, продавати свою розробку чи безкоштовно встановлювати у бідних спільнотах, які не можуть дозволити собі значних інвестицій. Крім великого CloudFisher у шість метрів заввишки пропонують і меншого – триметрового із площею сітки в 16,5 квадратних метри. Винаходом зацікавились у десятку місць. Усього ж розробка, за словами інженерів, може бути ефективною і в Австралії, й у Непалі, і в Каліфорнії, і в Перу.

Місця, де використання CloudFisher може бути найбільш ефективним. Хоча і в Кримьких горах таке рішення не позбавлене сенсу.

Усі фото: Aqualonis.