Привіт! Сьогодні в нас невелике оновлення в оформленні “сигналів” та його логіці. Цифри в переліку наших повідомлень побільшали, деякі з них білі, а деякі – насичено червоні. Останні означають, що за наведеним у повідомленні лінком – англійський текст. Його знання вам знадобиться, щоб зрозуміти новину до найдрібніших деталей. Білим виділено номери тих повідомлень, для яких англійської не потрібно – там або україномовний текст, або російськомовний, або щось, що слів не потребує.
Сподіваємось, так буде зручніше. Отже, рушаймо!

1.

Ви, певно, помітили, що старий Київ – горішнє місто обабіч Хрещатика – збудований головним чином наприкінці XIX – на початку ХХ століття, на хвилі капіталістичного буму, який охопив підстаркувату імперію. Здебільшого це будови економ-класу, без архітектурних надлишків, із дешевої цегли. З цієї дрібнобуржуазної забудови вирізняються з десяток ошатніших будівель, у дусі модерну. На одній з них висить меморіальна дошка: в цій новобудові класу люкс на початку 1910-х оселилась Анна Горенко (Ахматова).
За сім, від сили десять років після того, як 20-з-чимосьрічна Аня (виходить, вона тоді була молодша за мою старшу доньку, теж Аню) заїжджала до своєї світлої квартири з високими стелями, більшість жителів цих старих і нових будинків – усі ці інтелігенти, комерсанти, чиновники, рантьє були зметені з лиця Києва війною та революцією. Хтось до 1920-го був бездоганно мертвий, хтось назавжди залишив батьківщину, хтось доживав віку з переламаною долею, і, як ми розуміємо тепер, без жодної надії.
Думки про це часто відвідували мене у довоєнному Києві, але лише навесні 2014-го вони перекочували з розряду філософських медитації у категорію практичних питань. Що робити, якщо в місто зайдуть танки? Куди відправляти дітей? Їхати з ними, чи лишатися? Чий досвід – чехословаків після 1968-го чи поляків після 1981-го – примірювати на себе, готуючись до життя під окупацією? Донька летить до Москви – коли ми знову побачимось і чи побачимось взагалі?

Екс-редактору українського Forbes Володимиру Федоріну мудрості не позичати. Чоловік тонко оцінював українську реальність ще у своїх редакторських колонках. Після придбання журналу наближеним до Януковича олігархом Сергієм Курченко Федорін з більшою частиною команди залишив видання, однак продовжив жити з сім’єю в Києві. Що він відчуває після весни й літа в Україні – тонко й гарно описано в колонці для російського сайту InLiberty.

2. Чому бойовики “Ісламської держави” такі ефективні й до чого тут Саддам Хусейн? Чому вони є найбагатшим терористичним угрупованням у світі? Що відбувається із захопленими ISIS містами? Чи є серед бойовиків люди з України? Звідки зброя? Для відповіді на всі ці питання The New York Times підготувала спецпроект із наочною інфографікою.

3.

У мене слабенькі очікування щодо цієї статті. Ну звичайно, я витратила на неї купу часу, і сама думаю, що це чудове читво. Але я трохи стурбована, що ви її зненавидіте. Більше того, я боюся, що ви зненавидіте мене через це за те, що я таке написала. Підете у Твітер і назвете мене легковажною міленіалкою. Після чого я заплачу в свій макарун кольору чайного гриба. Або, ще гірше, ви взагалі не читатимете цей текст. Клікнете мишкою – і ви вже на якомусь гидотному сайті, залишавши мене кричати в безодню інтернета.
Принаймні, так я міркувала б, якби була схильна до захисного песимізму – феномену, в якому люди уявляють найгірший сценарій із можливого, щоб подолати свою стурбованість.

Такий вступ – до інтерв’ю з професоркою Жюлі Норем, яка досліджує так званий захисний песимізм. Щоб з’ясувати для себе плюси та мінуси підходу “менше сподівань – менше розчарувань”, переходьте за лінком.

4.

jellyfish

Ці милі створіння на конвеєрі – підсушені медузи. Цей вид у народі називають “капустяною головою”. Скоро їх помістять у розсол, закатають у банки й повезуть вдячним китайським та японським гурманам. Ті наріжуть вояднисте тіло медузи тоненькими смужками, поллють соусом теріякі, додадуть смажених селери з морквою – і вийде смачний, як вони запевняють, салат. Приготовані таким чином медузи хрумтять, протеїну в них чимало, а ціна продукту невисока. До того ж, ростуть медузи швидко і споживають практично все – тому невдовзі, пророкують екологи, нам доведеться звернути на симпатяжок більшу увагу. Вже є плани вивести продукт на американський ринок.

5. hello-newyork.com – авторський путівник маловідомими районами Нью-Йорка.

6. Іще пара годин – і Шотландці закінчать визначатись, чи хоче вона жити окремо від Великої Британії. Виборчі дільниця закриються. За екзит-полами, прихильників життя в рамках єдиної держави з Англією, Північною Ірландією та Вельсом трохи більше. Але різниця зовсім невелика, хоча букмекери ставлять на те, що Шотландія іще принаймні покоління пробуде частиною Сполученого Королівства. Якщо ж відділиться – політологи пророкують, що дуже скоро про вихід з UK замислиться й Північна Ірландія. Інтернет також міркує, як виглядатиме після розділення британський прапор. Ми ж радимо подивитись фотопідбірку з вулиць Шотландії у ці дні.

7. І наостанок – відео про те, чому ми любимо музику (читай “системи звуків, у яких певні фрагменти час від часу повторюються).

Щасти!