Сьогодні, у всесвітній день рознощиків газет (181 рік тому наймати підлітків-кур’єрів для доставки газет по домівках придумав видавець газети New York Sun), ми передаємо на ваш особистий екран такі цінні повідомлення:

1. Яка країна найбільше у виграші через війну на українському Сході? Навряд чи це Сполучені Штати чи якась держава в Європі. Це не Україна. Чим далі, тим більше втрачає Росія. “Голос Америки” запевняє, що найбільші вигоди отримує країна, чий уряд за понад 4000 кілометрів від театру воєнних дій. Це Китай. По-перше, Росія відволікає увагу й Пекін може вільніше робити, що хоче, на своїх проблемних територіях. По-друге, Росія чим далі, тим у різних вимірах стає слабшою – тому Китай зможе відчутніше впливати на Узбекистан, Казахстан і решту пострадянсьикх країн Середньої Азії. Давно хотів. Також Китай зможе дешевше купувати російські газ і нафту, оскільки Європа шукає інших постачальників. Ну й, нарешті, в якості подяки за мляву позицію Китаю на зборах Ради безпеки ООН щодо України Пекін може розраховувати на таку ж позицію Росії – коли настане час.

 

2.

Колись у 1993-му, після кількох відвідин Росії, я помітила дещо дивне й спантеличливе: люди безупинно вмирали. Я звикла втрачати друзів через СНІД у Сполучених Штатах, але тут було по-іншому. Люди в Росії помирали раптово й жорстоко, при цьому їхні друзі та колеги не бачили в цих смертях нічого шокуючого. Повернувшись до Москви, я подзвонила другу, який за рік знайомства став мені близьким. “Вадима бльше немає, – сказав його батько, який підняв слухавку. – Він потонув”. Я прийшла на зустріч із газетним репортером – як виявилось, щоб почути від секретарки: “Але ж він мертвий, ви що, не знали?” Я не знала. Я бачила цього чоловіка тиждень тому: у свої тридцять він виглядав цілком здоровим. Секретарка, здавалось, подумала, що я дурна. “Розбився у вертольоті”, – врешті-решт сказала вона тоном, який мав би означати, що я не маю права дивуватись.
Смерті продовжували накопичуватись. Люди – і чоловіки, й жінки – падали, чи радше стрибали, з поїздів та з вікон, задихалися в сільських ізбах через несправні печі, або у квартирах із замками, які заїло. Їх збивали автівки, що мчали тихими подвір’ями чи в’їжджали у групи людей на тротуарі. Вони тонули внаслідок купання в озері напідпитку чи нехтування штормовими попередженнями, чи просто так. Отруюючи себе надміром алкоголю, контрафактним спиртним чи замінниками питва, ну або ж наркотиками. Ну і, врешті решт, просто падали мертві в безґлуздо молодому віці від серцевих нападів та інфарктів.
Повернувшись до США, я плакала на плечі в друга. Всі ці смерті були для мене не просто болісними – їх було неможливо усвідомити. “І ніби ж там нема війни”, – сказала я.
“Та є, – сказав мій друг, дещо старший і набагато мудріший за мене репортер. – Ось як, власне, виглядає громадянська війна. Це не коли всі починають бігати з рушницями. Це коли всі починають помирати”.
Ці слова друга оформили мої відчуття й дії на роки. Я зрозуміла, що журнальні історії, які я писала, були історіями про руйнування, нещасні випадки, виживання, відновлення і прагнення миру. Але хоч це й виявилось корисним для журналіста, соціологам це не дало відповіді на питання: чому росіяни вмирають у такій кількості, в такому віці й через такі причини, яких не може бути у країні, що не знаходиться у стані війни?

Російсько-американська журналістка Маша Гессен у свіжому номері The New York Review of Books аналізує, чому ж серед росіян настільки висока смертність. Причому вона стосується не лише літніх людей: за дослідженням 2006 року середня тривалість життя для 15-річних була на рівні таких країн, як Ефіопія, Гамбія та Сомалі. Проблема не в жирній кухні – в Західній Європі вона жирніша. Не в поганій екології: смертей від легеневих та ниркових захворювань не набагато більше, ніж в тій же Німеччині. Не від куріння: іспанці смалять дай Боже, а смертність у них середньоєвропейського рівня. Навіть не від алкоголю, хоч він і допомагає статистиці. Чому ж у північного сусіди не надто складається з життям – шукайте в кінці цієї статті.

3. У Британії вступили в силу нові навчальні плани. Тепер п’ятирічним викладатимуть основи комп’ютерного програмування та дроби, а трохи старші школярі ознайомляться з тривимірним друком і основами робототехніки. Мами в захваті.

4.

А тепер вона у Фрітауні, де вулиці тихо клекочуть панікою. Люди давно перестали тиснути один одному руки. Про обійми вже ніхто й не чув. Біля багатьох бізнес-центрів тепер стоять пластикові відерця з хлорним розчином. Так відвідувачів спонукають помити руки перед тим, як заходити всередину. Ці розчини кустарного виробництва, тож деякі з них лишають опіки на шкірі, деякі пахнуть, наче освіжувачі повітря. Вуличні торгівці, в яких зазвичай можна купити арахіс чи парасольки, зараз продають хірургічні рукавиці. Пара коштує один долар.

Це все дійсно відбувається в ці дні. Так виглядає життя під час спалаху лихоманки Ебола. Він охопив три країни Західної Африки – Гвінею, Ліберію та Сьєрра-Леоне. І якщо раніше випадки захворювання на Еболу фіксувались у сільськогосподарському, маргінальному й нещільно заселеному районі, то тепер вірус дійшов до мільйонної столиці Сьєрра-Леоне Фрітауна. Заражено понад три тисячі людей. Як лікувати, невідомо. Шанс вижити – 50 відсотків. UN, we have a problem. Про причини поширення лихоманки, її особливості й що світ робить у зв’язку з цим, найкраще з побаченого нами написала The Washington Post. Ознайомтесь, це варто знати.

+ Всесвітня організація охорони здоров’я вже скликала конференцію по проблемі. Тестування вакцини від лихоманки Ебола почнеться у Сполучених Штатах на цьому тижні.

5. П’єро-невдаха, Вілфред Волохатий, Івар-без-кісток та Фредерік Покусаний. А також Болеслав Криворотий та Анна, Королева Бджіл. Здогадались? Так, Володимир Путін у непоганій компанії. 60 найдивніших прізвиськ монархів – насолоджуйтесь.

6. Дослідження показують, що люди Західного світу втратили в IQ в середньому 14 пунктів порівняно з людьми Вікторіанської епохи. І є прогноз, за яким до 2050-го року ми станемо дурніші на ще 1,4 пункти. Крім того, 120 років тому в людей було краще з реакцією: якщо наприкінці XIX століття  між моментом, коли людина побачила щось, і дією минало 194 мілісекунди, то тепер на це потрібно 275 мілісекунд. Що ж таке? Радіація? Забруднення повітря? Активне споживання кислот групи омега-3? Мало рухаємось? Почитайте блог науковця Баррі Рітольца, там вказано сім причин з арґументами й міркуваннями, що робити.

svmsmvg

7. Довга, але захоплююча розповідь науковця з MIT про подорож у китайський мегаполіс Шеньчжень, де роблять більшу частину брендової й небрендової електроніки. Монітор, з якого ви читаєте зараз ці слова, з імовірністю в 60% також зібрали там. Почитайте, як саме це відбувалось.

Не забувайте задружитися з нами на фейсбуці, а якщо вже зробили – підкажіть друзям: це надихає нас продовжувати справу.
Плідного дня!
Команда “Далі буде”