Сьогодні, у всесвітній день розно­щиків газет (181 рік тому наймати підлітків-кур’єрів для доставки газет по домівках придумав видавець газети New York Sun), ми передаємо на ваш особистий екран такі цінні повідом­лення:

1. Яка країна найбільше у виграші через війну на україн­ському Сході? Навряд чи це Сполучені Штати чи якась держава в Європі. Це не Україна. Чим далі, тим більше втрачає Росія. «Голос Америки» запевняє, що найбільші вигоди отримує країна, чий уряд за понад 4000 кілометрів від театру воєнних дій. Це Китай. По-перше, Росія відво­лікає увагу й Пекін може вільніше робити, що хоче, на своїх проблемних територіях. По-друге, Росія чим далі, тим у різних вимірах стає слабшою – тому Китай зможе відчу­тніше впливати на Узбекистан, Казахстан і решту постра­дян­сьикх країн Середньої Азії. Давно хотів. Також Китай зможе дешевше купувати російські газ і нафту, оскільки Європа шукає інших поста­чаль­ників. Ну й, нарешті, в якості подяки за мляву позицію Китаю на зборах Ради безпеки ООН щодо України Пекін може розра­хо­вувати на таку ж позицію Росії – коли настане час.

2.

Колись у 1993-му, після кількох відвідин Росії, я помітила дещо дивне й спанте­ли­чливе: люди безупинно вмирали. Я звикла втрачати друзів через СНІД у Сполу­чених Штатах, але тут було по-іншому. Люди в Росії помирали раптово й жорстоко, при цьому їхні друзі та колеги не бачили в цих смертях нічого шокуючого. Повер­нувшись до Москви, я подзвонила другу, який за рік знайомства став мені близьким. «Вадима бльше немає, – сказав його батько, який підняв слухавку. – Він потонув». Я прийшла на зустріч із газетним репор­тером – як виявилось, щоб почути від секре­тарки: «Але ж він мертвий, ви що, не знали?» Я не знала. Я бачила цього чоловіка тиждень тому: у свої тридцять він виглядав цілком здоровим. Секре­тарка, здавалось, подумала, що я дурна. «Розбився у верто­льоті», – врешті-решт сказала вона тоном, який мав би означати, що я не маю права дивуватись.
Смерті продов­жували накопи­чу­ватись. Люди – і чоловіки, й жінки – падали, чи радше стрибали, з поїздів та з вікон, задихалися в сільських ізбах через несправні печі, або у квартирах із замками, які заїло. Їх збивали автівки, що мчали тихими подвір’ями чи в’їжджали у групи людей на тротуарі. Вони тонули внаслідок купання в озері напід­питку чи нехту­вання штормовими попере­дже­ннями, чи просто так. Отруюючи себе надміром алкоголю, контра­фа­ктним спиртним чи замін­никами питва, ну або ж нарко­тиками. Ну і, врешті решт, просто падали мертві в безґлуздо молодому віці від серцевих нападів та інфарктів.
Повер­нувшись до США, я плакала на плечі в друга. Всі ці смерті були для мене не просто болісними – їх було неможливо усвідомити. «І ніби ж там нема війни», – сказала я.
«Та є, – сказав мій друг, дещо старший і набагато мудріший за мене репортер. – Ось як, власне, виглядає грома­дянська війна. Це не коли всі починають бігати з рушницями. Це коли всі починають помирати».
Ці слова друга оформили мої відчуття й дії на роки. Я зрозуміла, що журнальні історії, які я писала, були історіями про руйну­вання, нещасні випадки, виживання, віднов­лення і прагнення миру. Але хоч це й виявилось корисним для журна­ліста, соціо­логам це не дало відповіді на питання: чому росіяни вмирають у такій кількості, в такому віці й через такі причини, яких не може бути у країні, що не знахо­диться у стані війни?

Російсько-амери­канська журна­лістка Маша Гессен у свіжому номері The New York Review of Books аналізує, чому ж серед росіян настільки висока смертність. Причому вона стосу­ється не лише літніх людей: за дослі­дженням 2006 року середня трива­лість життя для 15-річних була на рівні таких країн, як Ефіопія, Гамбія та Сомалі. Проблема не в жирній кухні – в Західній Європі вона жирніша. Не в поганій екології: смертей від легеневих та ниркових захво­рювань не набагато більше, ніж в тій же Німеччині. Не від куріння: іспанці смалять дай Боже, а смертність у них середньо­єв­ро­пей­ського рівня. Навіть не від алкоголю, хоч він і допомагає стати­стиці. Чому ж у півні­чного сусіди не надто склада­ється з життям – шукайте в кінці цієї статті.

3. У Британії вступили в силу нові навчальні плани. Тепер п’ятирічним викла­да­тимуть основи комп’ютерного програ­му­вання та дроби, а трохи старші школярі ознайом­ляться з триви­мірним друком і основами робото­те­хніки. Мами в захваті.

4.

А тепер вона у Фрітауні, де вулиці тихо клекочуть панікою. Люди давно перестали тиснути один одному руки. Про обійми вже ніхто й не чув. Біля багатьох бізнес-центрів тепер стоять пластикові відерця з хлорним розчином. Так відві­ду­вачів спону­кають помити руки перед тим, як заходити всередину. Ці розчини кустарного виробництва, тож деякі з них лишають опіки на шкірі, деякі пахнуть, наче освіжувачі повітря. Вуличні торгівці, в яких зазвичай можна купити арахіс чи парасольки, зараз продають хірур­гічні рукавиці. Пара коштує один долар.

Це все дійсно відбу­ва­ється в ці дні. Так виглядає життя під час спалаху лихоманки Ебола. Він охопив три країни Західної Африки – Гвінею, Ліберію та Сьєрра-Леоне. І якщо раніше випадки захво­рю­вання на Еболу фіксу­вались у сільсько­го­спо­дар­ському, маргі­нальному й нещільно заселеному районі, то тепер вірус дійшов до мільйонної столиці Сьєрра-Леоне Фрітауна. Заражено понад три тисячі людей. Як лікувати, невідомо. Шанс вижити – 50 відсотків. UN, we have a problem. Про причини поширення лихоманки, її особли­вості й що світ робить у зв’язку з цим, найкраще з побаченого нами написала The Washington Post. Ознайомтесь, це варто знати.

+ Всесвітня органі­зація охорони здоров’я вже скликала конфе­ренцію по проблемі. Тесту­вання вакцини від лихоманки Ебола почнеться у Сполу­чених Штатах на цьому тижні.

5. П’єро-невдаха, Вілфред Волохатий, Івар-без-кісток та Фредерік Покусаний. А також Болеслав Криво­ротий та Анна, Королева Бджіл. Здога­дались? Так, Володимир Путін у непоганій компанії. 60 найдив­ніших прізвиськ монархів – насоло­джуйтесь.

6. Дослі­дження показують, що люди Західного світу втратили в IQ в середньому 14 пунктів порівняно з людьми Вікто­рі­ан­ської епохи. І є прогноз, за яким до 2050-го року ми станемо дурніші на ще 1,4 пункти. Крім того, 120 років тому в людей було краще з реакцією: якщо напри­кінці XIX століття між моментом, коли людина побачила щось, і дією минало 194 мілісе­кунди, то тепер на це потрібно 275 мілісекунд. Що ж таке? Радіація? Забру­днення повітря? Активне спожи­вання кислот групи омега-3? Мало рухаємось? Почитайте блог науковця Баррі Рітольца, там вказано сім причин з арґументами й мірку­ва­ннями, що робити.

svmsmvg

7. Довга, але захоплююча розповідь науковця з MIT про подорож у китай­ський мегаполіс Шеньчжень, де роблять більшу частину брендової й небрен­дової електроніки. Монітор, з якого ви читаєте зараз ці слова, з імовір­ністю в 60% також зібрали там. Почитайте, як саме це відбу­валось.

Не забувайте задру­житися з нами на фейсбуці, а якщо вже зробили – підкажіть друзям: це надихає нас продов­жувати справу.
Плідного дня!
Команда «Далі буде»